Особенно,... 
191 
Твій час минув. При владі зараз ми, і ти мене підтримаєш
або заплатиш за все сповна. — І він плюнув їй у лице.
Гаррі зірвав плащ—невидимку, підняв чарівну паличку і сказав:
— Цього не треба було робити. Амікус різко обернувся, а Гаррі крикнув:
— Круціо!
Смертежера підкинуло. Він звивався на льоту, як потопельник, він метався й завивав з болю, а тоді з брязкотом і дзвоном розбитого скла вгатився в книжкову шафу й гепнувся, зіжмаканий і непритомний, на підлогу.
— Тепер я розумію, що мала на увазі Белатриса, — сказав Гаррі, в голову якому шугонула кров, — цього треба по—справжньому захотіти.
— Поттер! — прошепотіла професорка Макґонеґел, хапаючись за серце. — Поттере… ти тут! Що?… Як?… — Вона намагалася себе опанувати. — Поттере, це було безглуздя!
— Він на вас плюнув, — сказав Гаррі.
— Поттере, я… це було дуже… дуже галантно з твого боку… але невже ти не розумієш?…
— Я все розумію, — заспокоїв її Гаррі. Якимось чином її паніка заспокоїла його самого. — Професорко Макґонеґел, сюди наближається Волдеморт.
— О, хіба нам уже можна називати його ім'я? — з цікавістю визирнула з—під плаща—невидимки Луна. Поява ще однієї вигнанки остаточно збила з пантелику професорку Макґонеґел. Вона хитнулася, відступила на кілька кроків і впала в найближче крісло, хапаючись за комір свого старого картатого халата.
— Навряд чи зараз має значення, як його називати, — сказав Гаррі Луні, — він і так уже знає, що я тут.
У віддаленому закутку свідомості, в тій її частині, що була поєднана з почервонілим і пекучим шрамом, він бачив, як Волдеморт швидко лине поверхнею темного озера в примарному зеленому човні… він майже доплив до острівця, де стояла кам'яна чаша…
— Тобі треба тікати, —прошепотіла професорка Макґонеґел. — Негайно, Поттере, і якнайшвидше!
— Я не можу, — заперечив Гаррі. — Я мушу дещо зробити. Пані професорко, ви не знаєте, де діадема Ровіни Рейвенклов?
— Д—діадема Рейвенклов? Авжеж, не знаю… хіба ж її не було втрачено багато віків тому? — Вона випросталася в кріслі. — Поттере, це було божевілля, страшенне божевілля з твого боку — проникати в замок…
— Я мусив, — сказав Гаррі. — Пані професорко, тут схова но одну річ, яку я повинен знайти, і це може бути діадема… якби ж я міг поговорити з професором Флитвіком…
Засовався, забряжчав склом Амікус. Він очунював. Перш, ніж Гаррі чи Луна встигли щось зробити, професорка Макґонеґел встала, націлила чарівну паличку на напівпритомного смертежера й сказала:
— Імперіо.
Амікус підвівся, підійшов до сестри, забрав її чарівну паличку, потім слухняно почовгав до професорки Макґонеґел і вручив їй цю паличку разом зі своєю. А тоді ліг на підлогу біля Алекти. Професорка Макґонеґел знову змахнула чарівною паличкою — і не знати звідки виникла мерехтлива срібляста мотузка, що по—зміїному обвилася навколо брата й сестри, міцно зв'язавши їх докупи.
— Поттере, — професорка Макґонеґел обернулася до нього, цілком байдужа до парочки Керроу — якщо Той—Кого—Не— Можна—Називати справді знає, що ти тут…
На цих її словах Гаррі пронизала несамовита, буквально відчутна на дотик, лють, через неї шрам спалахнув пекучим вогнем, і він на цілу секунду зазирнув у чашу, зілля в якій стало прозоре… і побачив, що на дні немає золотого медальйона…
— Поттере, що з тобою? — пролунав чийсь голос, і Гаррі отямився. Він хапався за Лунине плече, щоб утриматися на ногах.
— Часу все менше, Волдеморт наближається. Пані професорко, я дію за наказом Дамблдора, я мушу знайти те, що він доручив мені знайти! Тільки треба вивести з замку всіх учнів, поки я тут шукатиму… Волдеморт полює на мене, проте він, не вагаючись, убиватиме всіх, хто потрапить йому під руку, особливо зараз… — " Зараз, коли він знає, що я нищу його горокракси", — подумки закінчив речення Гаррі.
— Ти дієш за наказом Дамблдора? —вражено перепитала професорка й випросталася на повен зріст.
— Ми захистимо школу від Того—Кого—Не—Можна— Називати, поки ти шукатимеш цю… цю річ.
— Хіба це можливо?
— Думаю, що так, — незворушно відповіла професорка Макґонеґел, — ми, викладачі, досить добре володіємо чарами. Я переконана, що ми його затримаємо на якийсь час, якщо докладемо всіх зусиль. Звісно, треба буде щось зробити з професором Снейпом…
— Дозвольте мені…
— …а якщо Гоґвортс незабаром опиниться в стані облоги і з Темним Лордом біля воріт, то доречно було б забрати звідси якомога більше невинних душ. Якщо врахувати, що за мережею флу ведеться постійне стеження, а явлення в межах школи неможливе…
191 
