Особенно,... 
196 
— …евакуація відбудеться під наглядом містера Філча та мадам Помфрі. Старости, за моїм сигналом ви зберете своїх учнів і організовано виведете їх до місця евакуації.
Багато учнів наче скам'яніли. Але коли Гаррі проходив уздовж стін, шукаючи за ґрифіндорським столом Рона й Герміону, з—за гафелпафського столу підвівся Ерні Макмілан і крикнув:
— А якщо ми хочемо залишитись і взяти участь у бою?
Пролунали ріденькі оплески.
— Повнолітні можуть залишитися, — сказала професорка Макґонеґел.
— А що буде з нашими речами? —запитала якась дівчина за рейвенкловським столом. — 3 нашими валізами й совами?
— Часу збирати речі немає, — відповіла професорка Макґонеґел. — Головне, щоб ви самі вийшли звідси живі—здорові.
— А де професор Снейп? — крикнув хтось із слизерин—ських дівчат.
— Він, як то кажуть, накивав п'ятами, — відповіла професорка Макґонеґел, і ґрифіндорці, гафелпафці й рейвенкловці радісно закричали.
Гаррі йшов залою повз ґрифіндорський стіл, виглядаючи Рона й Герміону. Там, де він проходив, учні озиралися йому вслід і лунав збуджений шепіт.
— Ми вже встановили захист навколо замку, — вела далі професорка Макґонеґел, — та навряд чи він довго протримається, якщо ми його не посилимо. Тому я попрошу вас діяти швидко й спокійно, виконувати все, що ваші старости…
Проте останні її слова потонули в іншому голосі, що луною прокотився в залі. Голос був високий, холодний і чіткий. Не зрозуміло було, звідки він лунає; здавалося, він іде прямо зі стін. Неначе монстр, що століттями дрімав у цих стінах.
— Я знаю, що ви готуєтесь до бою! — серед учнів пролуна ли крики, дехто хапався за товаришів, з жахом озираючись у пошуках джерела цього звуку. — Ваші зусилля марні. Вам мене не перемогти. Я не хочу вас убивати. Я з великою пошаною ставлюся до гоґвортських викладачів. Не хочу проливати магічну кров.
У залі запала тиша. Вона тиснула на барабанні перетинки, вона була така велика, що не вміщалася в чотирьох стінах.
— Віддайте мені Гаррі Поттера, — пролунав Волдемортів голос, — і ніхто не постраждає. Віддайте мені Гаррі Поттера, і я не зачеплю школи. Віддайте мені Гаррі Поттера, і вам буде щедра винагорода.
— Ваш час минає опівночі.
І знову їх поглинула тиша. Усі голови повернулися до Гаррі, усі очі вп'ялися в нього, а він завмер у тисячах цих невидимих променів. І тут з—за слизеринського столу хтось підвівся, і Гаррі впізнав Пенсі Паркінсон. Вона підняла тремтячу руку й заверещала:
— Та ось же він! Поттер тут! Хапайте його!
Не встиг Гаррі й слова сказати, як усі учні заметушилися. Ґрифіндорці всі як один зірвалися на ноги і стали спинами до Гаррі, а обличчями до слизеринців. Далі встали гафел—пафці і, майже одночасно, рейвенкловці, захищаючи своїми тілами Гаррі. їхні погляди були звернуті до Пенсі, і Гаррі, збентежений і вражений, бачив, як з—під плащів і з рукавів вистромилися чарівні палички.
— Дякую тобі, міс Паркінсон, — холодно кинула профе сорка Макґонеґел. —Ти перша підеш з цієї зали за містером
Філчем. Інші учні вашого гуртожитку можуть вирушати слідом.
Гаррі почув порипування лав і тупіт ніг слизеринців, що виходили з зали.
— Далі йдуть рейвенкловці! — крикнула професорка Мак ґонеґел.
Поволі спорожніли всі чотири столи. За слизеринським столом не залишилося нікого, за рейвенкловським — кілька старшокласників дивилися, як покидають залу їхні товариші. Гафелпафців лишилося за столом значно більше, а ґрифіндорців — майже половина. Це змусило професорку Макґонеґел зійти з викладацького підвищення, щоб відіслати неповнолітніх.
— І не думай, Кріві! Іди звідси! І ти, Піксе!
Гаррі підбіг до родини Візлі, що сиділа за ґрифіндорським столом.
— Де Рон і Герміона?
— Хіба ти їх не знайшов?… — почав було стривожений містер Візлі, однак замовк на півслові, коли на підвищення вийшов Кінґслі і звернувся до присутніх у залі:
— До півночі залишилося всього півгодини, тож діяти треба швидко! Гоґвортські викладачі та Орден Фенікса узгодили план битви. Професори Флитвік, Спраут і Макґонеґел відведуть групи бійців на три найвищі вежі —рейвенкловську, астрономічну і ґрифіндорську, — звідки добре видно поле бою, і там зручні позиції для насилання заклять. Тим часом Ремус, — вказав він на Люпина, — Артур, — повернувся він до містера Візлі, що сидів за ґрифіндорським столом, — і я поведемо групи для наземного бою. Нам будуть потрібні люди для захисту входів у всі підземні тунелі…
196 
