Особенно,... 
40 
— Ефектна сцена, — холоднокровно промовив Гаррі. Рон з Герміоною засміялися.
— Це все, мабуть? — Герміона зробила спробу встати з диванчика.
— Не зовсім, — настрій у Скрімджера помітно погіршився. —Дамблдор залишив тобі в спадок ще одну річ, Поттере.
— І що ж це? — знову відчув хвилювання Гаррі. Цього разу Скрімджер не став читати заповіт.
— Меч Ґодрика Ґрифіндора, — сказав він.
Герміона й Рон заціпеніли. Гаррі пошукав очима інкрустоване рубінами руків'я, однак Скрімджер не поспішав витягати меча зі шкіряного капшука, який, власне, був явно замалий для меча.
— То де ж він? —запитав Гаррі з підозрою.
— На жаль, — відповів Скрімджер, — Дамблдор не був власником цього меча, щоб передавати його в спадщину. Меч Ґодрика Ґрифіндора — важливе історичне надбання, що належить…
— Він належить Гаррі! — гаряче заперечила Герміона. — Меч сам його обрав, це Гаррі його знайшов, це йому меч з'явився з Сортувального Капелюха…
— Згідно з достовірними історичними джерелами, цей меч може з'явитися будь—якому достойному ґрифіндорцеві, — повідомив Скрімджер. — Та це не робить його винятково власністю Поттера, хоч би що там вирішив Дамблдор. — Скрімджер почухав свою неголену щоку, свердлячи очима Поттера. — Як ти думаєш, чому?…
— Дамблдор хотів подарувати мені меча? — договорив за нього Гаррі, ледве стримуючи роздратування. — Може, подумав, що він прикрасить мою стіну?
— Це не жарти, Поттере! — прогарчав Скрімджер. — Може, Дамблдор вірив, що тільки мечем Ґодрика Ґрифіндора можна завдати поразки спадкоємцю Слизерина? Може, він хотів віддати тобі цього меча, Поттере, бо вірив, як і багато хто, що саме тобі судилося знищити го—Кого—Не—Можна—Називати?
— Цікава теорія, — незворушно відказав Гаррі. — Чи хтось колись пробував штрикнути цим мечем Волдеморта? Може, міністерству варто залучити до цього своїх працівників, а не гаяти'час на дослідження світлогасників чи замовчу вання втеч з Азкабану? Ви що, пане міністре, замикаєтесь у кабінеті, щоб розібрати снича? Люди гинуть, я сам був за волосину від смерті, Волдеморт гнався за мною, він убив Дикозора, проте міністерство про це не зронило ні слова, всі мовчать, наче води в рот понабирали! І ви ще сподіваєтеся на нашу з вами співпрацю?!
— Тебе заносить! —крикнув Скрімджер, встаючи з крісла. Гаррі теж зіскочив на ноги. Скрімджер пошкутильгав до Гаррі й боляче штрикнув його в груди кінчиком чарівної палички — вона пропалила Гаррі дірку у футболці, неначе запалена сигарета.
— Гей! — вигукнув Рон, схоплюючись і хапаючись за свою паличку, однак Гаррі його зупинив:
— Ні! Хочеш дати йому зачіпку нас заарештувати?
— О, згадав, що ти вже не в школі? — гаркнув Скрімджер, важко дихаючи прямо в обличчя Гаррі. — Згадав, що я не Дамблдор, щоб вибачати тобі нахабство й непокору? Носишся зі своїм шрамом, наче з короною, Поттере, та не тобі, сімнадцятирічному пацанові, казати мені, що я маю робити! Давно вже пора тобі навчитися поважати інших!
— Повагу треба заслужити, — відрізав Гаррі. Затряслася підлога. Почулися квапливі кроки, двері роз чинилися й забігли містер та місіс Візлі.
— Ми… почули начебто… — почав містер Візлі, стриво жено дивлячись на Гаррі й міністра, що стояли буквально ніс у ніс. —…якісь крики, — важко дихала місіс Візлі.
Скрімджер відсахнувся на кілька кроків від Гаррі, дивлячись на дірку, яку пропалив у його футболці. Він уже шкодував, що не стримався.
— Це… нічого, — прохрипів міністр. — Мені… прикро через таке твоє ставлення, — додав він, ще раз пильно вдивляючись в обличчя Гаррі. — Ти, здається, вважаєш, ніби в міністерстві не бажають того, чого ти… і Дамблдор… бажали. Ми повинні працювати разом.
— Мені не подобаються ваші методи, пане міністре, — відказав на це Гаррі. — Пам'ятаєте?…
Він удруге підняв праву руку й показав Скрімджерові шрами, що й досі проступали зверху на долоні білими літерами: "Я не повинен брехати". Скрімджерове лице закам'яніло. Він одвернувся, нічого не кажучи, й пошкутильгав з кімнати. Місіс Візлі поспішила за ним. Гаррі чув, як вона зупинилася біля задніх дверей. Через одну—дві хвилини пролунав її голос:
— Його вже нема!
— Що він хотів? — запитав містер Візлі, дивлячись на Гаррі, Рона та Герміону, поки місіс Візлі бігцем поверталася.
— Віддати те, що нам лишив Дамблдор, — пояснив Гаррі. — Вони тільки зараз нарешті ознайомили нас з його заповітом.
Невдовзі в садочку, за столами, три предмети, одержані від Скрімджера, переходили з рук у руки. Усі захоплено вигукували, розглядаючи світлогасник та "Казки барда Бідла", а також ремствували, що Скрімджер відмовився віддати меч, хоч ніхто не розумів, навіщо Дамблдор залишив Гаррі старого снича. Коли містер Візлі уже втретє чи вчетверте вивчав світлогасник, місіс Візлі нерішуче сказала:
40 
