77 
— Не знаємо, хто це такий, — сказала Герміона, про стягаючи Гаррі кілька кучерявих чорних волосинок, — але він побіг додому з жахливою кровотечею з носа! Ось, він досить високий, потрібна буде більша мантія…
Вона витягла набір старих мантій, що їх виправ для них Крічер, і Гаррі трохи відійшов, щоб випити настійку й перевдягтися.
Коли завершилася болюча трансформація, він став десь метр вісімдесят на зріст і, судячи з м'язистих рук, був доволі сильний. А ще — бородатий. Запхав плащ—невидимку й окуляри в кишеню нової мантії і приєднався до друзів.
— Чорт, це досить страшно, — подивився Рон на Гаррі, що височів над ним.
— Візьми Мафальдин жетон, — сказала Герміона Гаррі, — і ходімо, вже скоро дев'ята.
Вони вийшли з провулочка. Через п'ятдесят метрів забитого людьми тротуару виднілися шпичасті чорні поручні, що обмежували два ряди сходів. Над одним був напис "Чоловіки", а над другим — "Жінки".
— Ну, скоро побачимось, — нервово сказала Герміона й невпевнено пострибала сходами у жіночий туалет. Гаррі з Роном приєдналися до групи дивно одягнених чоловіків, що спускалися у звичайнісінький на вигляд підземний гро мадський туалет, обкладений брудними чорними й білими кахлями.
— Доброго ранку, Реґ! — привітався інший чаклун у темно— синій мантії, заходячи в туалетну кабінку, для чого вставив у щілину на дверцятах золотистий жетон. — От вигадали дурість! Щоб ми отак ходили на роботу! Вони що, чекають, що сюди припреться Гаррі Поттер?
Чаклун розреготався із власного дотепу. Рон силувано всміхнувся.
— Еге ж, — погодився він, — дурість.
І вони з Гаррі зайшли в сусідні кабінки.
Гаррі почув, як справа й зліва від нього спускають воду. Він нагнувся й зазирнув попід стінкою саме вчасно, щоб побачити, як у сусідній кабінці хтось вилазить на унітаз. Глянув ліворуч і побачив, як на нього витріщається Рон.
— Ми повинні змити себе в унітаз? — прошепотів він.
— Схоже на те, — зашепотів у відповідь Гаррі. Голос у нього був низький і хрипкий.
Обидва випростались. Почуваючись останнім дурнем, Гаррі видерся на унітаз.
І одразу зрозумів, що все зробив правильно. Хоч нібито й стояв у воді, однак взуття, ноги та мантія були абсолютно сухі. Простяг руку, смикнув за ланцюжок і в наступну мить шубовснув униз коротким жолобом, щоб вилетіти з каміна в Міністерстві магії.
Незграбно звівся на ноги. Він ще не призвичаївся до свого громіздкого тіла. Велика зала здавалася темнішою, ніж її пам'ятав Гаррі. Колись у центрі зали стояв золотий фонтан, що відкидав мерехтливі цятки світла на стіни й поліровану дерев'яну підлогу. Тепер тут височіла велетенська скульптурна група з чорного каменю. Це були дві страшненькі статуї чаклуна й відьми, що сиділи на вишукано різьблених тронах і дивилися на працівників міністерства, які безперервно вигулькували з камінів. Великими літерами на постаменті під статуями було викарбувано: МАГІЯ — ЦЕ МОГУТНІСТЬ .
Гаррі отримав важкий удар ззаду по ногах. З каміна в нього за спиною вилетів наступний чаклун.
— З дороги, ти що… ой, вибач, Ранкорне!
Явно перелякавшись, лисуватий чаклун поспіхом побіг геть. Той Ранкорн, якого втілював зараз Гаррі, був, очевидно, грізний тип.
— Пс—с! — почув він чийсь голос, а як озирнувся, побачив розпатлану маленьку відьму і схожого на тхора чарівника з технічної служби, котрі махали йому руками з—за статуй. Гаррі швиденько підійшов.
— Нормально добрався? — прошепотіла Герміона.
— Та ні, він і досі борсається в нужнику, —зронив Рон.
— Ой, як смішно… жахіття, правда? — запитала вона в Гаррі, що дивився на статуї. — Ти бачив, на чому вони сидять?
Гаррі придивився уважніше і розібрав, що декоративні різьблені трони — то насправді пагорби з висічених з каменю людських постатей: сотні й сотні оголених тіл, чоловічих, жіночих, дитячих, з тупими потворними обличчями, скручені й зліплені докупи, щоб підтримувати двох розкішно вбраних чаклунів.
— Маґли, — прошепотіла Герміона. — На відповідному для них місці. Ходімо звідси.
Вони злилися з потоком чаклунів і чарівниць, що рухався до золотих воріт наприкінці зали, й нишком позирали навсібіч, однак ніде не було й натяку на характерну постать Долорес Амбридж. Крізь ворота пройшли в меншу залу, де стояли черги біля двадцяти золотих ґрат, що загороджували стільки ж ліфтів. Не встигли зайняти чергу до найближчого ліфта, як хтось гукнув:
— Катермол! Вони озирнулися. У животі в Гаррі щось перевернулося.
77 
