Особенно,... 
181 
У протилежному кінці зали також заляскали постріли, і просто перед носом у Джонні порснули тріски з поруччя балюстради. В наступну мить щось свиснуло біля самого вуха. Потім невидимий палець черкнув по комірцю сорочки. Ті троє під стіною навпроти стріляли з пістолетів, і ніщо не перешкоджало їм цілитися в Джонні, що стояв сам-один на галереї. А втім, подумав він, вони навряд чи завагалися б, якби навіть коло нього були ні в чому не винні люди.
Одна з трьох літніх дам учепилася в рукав Мучі. Давлячись слізьми, вона намагалася про щось запитати. Молодик грубо відштовхнув її і обіруч затис пістолет. У залі вже пахло пороховим димом. Відтоді як Джонні підвівся, минуло секунд із двадцять.
— З помосту, Грег! З помосту!
Стілсон і досі стояв край помосту, трохи пригнувшись і невідривно дивлячись нагору. Джонні приспустив ствол гвинтівки, і Стілсон на мить опинився якраз у нього на мушці. Та в цю ж таки мить Джонні дряпонуло по шиї, відкинуло назад, і його власна куля полетіла хтозна-куди. З вікна навпроти з дзенькотом посипалося розбите скло. Внизу почулися зойки. Плече й груди Джонні заливала кров.
«Атож, чудово ти його вбиваєш», — розпачливо подумав він і знову кинувся до балюстради. Загнав у ствол патрон і рвучко приклав гвинтівку до плеча. Нарешті й Стілсон зрушив з місця. Він швидко збіг з помосту, а тоді знов озирнувся на Джонні.
Ще одна куля свиснула біля скроні. «Я весь у крові, наче недорізаний кабан, — майнула думка. — Ну ж бо, до діла. Треба з цим кінчати».
Затор у дверях прорвало, і тепер юрба витікала із зали вільніше. Зі ствола пістолета котрогось із тих, що стояли під стіною внизу, вихопився димок, і той самий невидимий палець, який черкнув був по комірцю, пекуче дряпонув Джонні щоку. То байдуже. Все байдуже, крім Стілсона. Він знову прицілився.
О боже, хоч би цього разу не схибити…
Тепер Стілсон рухався навдивовижу прудко, як на такого дебелого чолов’ягу. Чорнява молода жінка, яку Джонні примітив раніше, була саме на півдорозі до дверей — бігла, несучи на руках заплаканого хлопчика й так само намагаючись прикрити його собою. І те, як повівся Стілсон у наступну мить, так приголомшило Джонні, що він мало не впустив гвинтівку. Стілсон вихопив малого з материних рук і, тримаючи його поперед себе, швидко обернувся до галереї. Тепер на мушці був не він, а маленьке непіддатливе тільце в
(туман, блакитний туман, жовті смуги, тигрові смуги)
блакитному комбінезончику з жовтими лямівками.
Джонні аж рота розкрив. Атож, то був Стілсон. Тигр. Але оповитий туманом.
Що це означає? Джонні викрикнув ці слова, але з уст його не злетіло ані звуку.
Пронизливо заверещала мати, але Джонні колись уже чув це.
— Томмі! Віддай його мені!.. Томмі! Віддай його мені, негіднику!
Голова Джонні болісно пухла, роздималась, як футбольна камера. Все перед очима почало тьмяніти. Єдина ясна пляма залишилась у прорізі прицілу, а приціл був наведений просто в груди блакитного комбінезончика.
Ну ж бо, стріляй, бога ради, стріляй, а то він утече…
Аж ось — чи, може, то просто помутніло в очах — блакитний комбінезончик почав розпливатися, втрачати колір у червонястому серпанку, а жовті смуги довшали й ширшали, аж поки затопили все навколо.
(в тумані, атож, він у тумані, але що б воно означало? те, що небезпека минула? чи тільки те, що він для мене недосяжний? що б воно)
Унизу щось сяйнуло і згасло. В скаламученій свідомості Джонні майнула здогадка: фотоспалах.
Стілсон відштовхнув жінку й задкував до дверей; у його хижо примружених очах читався холодний розрахунок. Хлопчик відчайдушно пручався, але Стілсон міцно тримав його за шию і під коліньми.
Не можу. Милий Господи, прости мене, я не можу.
І тут у Джонні вдарили ще дві кулі: одна влучила у верх грудей, відкинула до стіни, а звідти його враз, мов пружиною, штовхнуло назад; друга ввігналася в лівий бік, і він, крутнувшись на місці, заточився на балюстраду. Він ледь усвідомив, що упустив гвинтівку. Вона впала на підлогу галереї і від удару випалила в стіну. Джонні повалився на балюстраду і, проломивши поруччя, полетів униз. Зала двічі перевернулась у нього перед очима, а тоді розлігся тріск — то він упав поперек на лави, зламавши собі хребет і обидві ноги.
Він розтулив рота, щоб закричати, але звідти фонтаном линула кров. Лежачи серед уламків розтрощених лав, він подумав: «Оце й кінець. Нікчема я. Все занапастив».
181 
