184 
В. А що було далі?
С. Далі він почав валитися з машини. Я схопив його за плече, і тоді рука, якою він затуляв око, подалася вбік, і я побачив, що те око в нього геть налите кров’ю. А потім він зомлів.
В. Але ж він сказав щось іще перед тим, як зомлів, чи не так?
С. Так, сер, сказав.
В. Що саме?
С. Він сказав: «Про Стілсона подумаємо потім, тату, тепер він у мертвій зоні».
В. Ви точно пам’ятаєте, що він сказав саме ці слова?
С. Так, сер. Я їх ніколи не забуду.
3
…а опритомнів я у вагончику нашої бригади при початку Роузмонт-авеню. Кійт сказав, щоб я негайно йшов до лікаря, бо інакше він не допустить мене до роботи. Я й сам злякався, тату, але не через те, про що подумав Кійт. Так чи так, а я звернувся до невропатолога, якого порадив мені в своєму листі Сем Вейзак, ще на початку листопада. Перед тим я писав йому, що побоююсь водити машину, бо в мене часом двоїться в очах. Сем одразу ж відповів і звелів мені показатися тому докторові Венну, бо симптоми, мовляв, дуже тривожні, хоч сам він і не береться ставити діагноз на відстані.
До лікаря я тоді не пішов. Як на мене, мозок — це така штука, від якої можна чекати чого завгодно, отож я весь час, аж до тієї пригоди з розміткою, думав собі, що це в мене якесь тимчасове явище і все зрештою минеться. Мабуть, я просто не хотів припускати іншу можливість. Але той випадок був останньою краплиною. І я таки пішов до лікаря, бо мені стало страшно — не за себе, а за майбутнє, яке я прозирнув.
Одне слово, я звернувся до доктора Венна, він обстежив мене і сказав усю правду. Виявилося, що часу в мене куди менше, ніж я думав, бо…
4
Витяг з протоколу свідчень, заслуханих т. зв. «Стілсонівською комісією» під головуванням сенатора від штату Мен Вільяма Коуена.
Опит свідка провадить м-р Норман Д. Верайзер, головний юрисконсульт комісії.
Свідок — доктор Квентін М. Венн, що проживає в м. Фініксі, штат Арізона, Паркленд-драйв, 17.
Дата опиту — 22 серпня 1979 р.
Верайзер. Коли ви закінчили обстеження й поставили діагноз, ви запросили Джона Сміта, чи не так?
Венн. Так. То була важка розмова. Такі розмови завжди важкі.
В-р. Ви змогли б стисло викласти суть того, про що між вами йшлося?
В-н. Так. Гадаю, за цих незвичайних обставин я можу порушити лікарську таємницю. Передусім я сказав Смітові, що він зазнав якогось величезного нервового струсу. Він підтвердив це. Його праве око ще було налите кров’ю внаслідок розриву капіляра, але вже не так сильно. Якщо дозволите, я процитую історію хвороби…
(Частину стенограми випущено.)
В-р. І що сказав Сміт, коли дізнався про ваші висновки?
В-н. Він спитав мене про крайню можливість. Це його власні слова — «крайня можливість». Мушу сказати, що його спокій і мужність справили на мене велике враження.
В-р. І яка ж була, по-вашому, крайня можливість, докторе?
В-н. Яка? Мені здавалося, я досить ясно все виклав. У Джона Сміта була швидко прогресуюча пухлина в тім’яній ділянці головного мозку.
(Шум у залі. Коротка перерва.)
В-р. Пробачте, докторе, нас перервали. Я хотів би нагадати присутнім, що в нас засідання слідчої комісії, а не ярмарковий балаган. Прошу дотримувати порядку, а то я накажу черговому полісменові вивести всіх сторонніх.
В-н. Я не в претензії, містере Верайзер.
В-р. Дякую, докторе. Чи не могли б ви сказати комісії, як сприйняв Сміт цю звістку?
В-н. Спокійно. Навдивовижу спокійно. Гадаю, він сам уже поставив собі діагноз, і той діагноз збігався з моїм. Проте він сказав, що йому дуже страшно. А тоді запитав, скільки ще зможе прожити.
В-р. Що ж ви йому відповіли?
В-н. Я сказав, що його запитання безпредметне, поки ми не визначимо дальших заходів. Сказав, що потрібна операція. Хочу зауважити, що тоді я ще не знав про його перебування в комі й незвичайне, майже надприродне одужання.
В-р. А він що на це сказав?
В-н. Що операції не буде. Спокійно, але дуже твердо: операції не буде. Я порадив йому добре подумати. Сказав, що, відмовляючись від операції, він сам підписує собі смертний вирок.
В-р. Сміт вам щось відповів?
В-н. Він попросив мене по змозі точніше сказати, скільки він проживе без операції.
184 
