Особенно,... 
149 
— Добре.
Роланд роз'єднав двох копів. Обидва досі були живі. І це було добре. Якими б неповороткими і неспостережливими вони не були, але то стрільці, люди, що намагалися допомогти незнайомцеві, який потрапив у біду. Бажання вбивати собі подібних у нього не було.
Але йому вже доводилося робити це раніше, хіба ж ні? Так. Хіба сам Алан, один із його названих братів, не помер від куль, випущених із револьверів Роланда і Катберта, з револьверів, що після пострілів ще диміли?
Не відводячи погляду від продавця, він поводив під прилавком кінчиком черевика від «Ґуччі», що належав Джекові Морту. І намацав гаманець. Штурхонув його, і той, кружляючи, вилетів з-під прилавка, опинившись на боці продавця. Жирдяй Джонні підстрибнув і верескнув, наче та дурепа, що побачила мишу. На якусь мить його дупа справді відірвалася від стіни, але стрілець заплющив на це очі. Він не мав жодного наміру всаджувати у цього чоловіка кулю. Краще вже було жбурнути в нього револьвером і оглушити, як сокирою. На постріл із такого неоковирно великого револьвера, мабуть, збіглося б півкварталу.
— Підніми, — наказав стрілець. — Повільно.
Жирдяй Джонні потягнувся до гаманця, а беручи його, голосно пукнув. 1 пронизливо скрикнув. З легким здивуванням стрілець зрозумів: чоловік помилково прийняв звук, із яким відійшли його гази, за револьверний постріл, і вирішив, що настав час помирати.
Підводячись, Жирдяй Джонні від сорому сильно зашарівся. На його штанях спереду розпливалася велика пляма.
— Поклади кошіль… тобто гаманець на прилавок.
Жирдяй Джонні виконав наказ.
— А тепер принеси патрони. До вінчестера. Сорок п'ятого калібру. І щоб твої руки ні на мить не зникали з мого поля зору.
— Мені треба полізти в кишеню. По ключі.
Роланд кивнув.
Поки Жирдяй Джонні відмикав і відчиняв вітрину, всередині якої стояли стоси коробок із набоями, Роланд розмірковував.
— Дай мені чотири коробки, — нарешті вирішив він. Він гадки не мав, навіщо йому стільки патронів, але спокуса просто мати їх була нездоланною.
Жирдяй поклав коробки на прилавок. Роланд відкрив одну з них, досі не ймучи віри, що це не жарт і не обман. Але в коробці були справжнісінькі кулі — чисті, блискучі, без поміток. Ними ніколи не стріляли, їх ніколи не перезаряджали. Він на якусь мить підніс один із набоїв до світла, потім поклав його назад у коробку.
— Тепер візьми пару цих кайданів.
— Кайданів?…
Стрілець звірився з «Мортциклопедією».
— Наручників.
— Містере, я не знаю, що вам треба. У касі…
— Роби, що я кажу. Негайно.
«Господи, це ніколи не кінчиться», — подумки простогнав Жирдяй Джонні. Відкривши інший відділ, він дістав звідти пару наручників.
— Ключ? — спитав Роланд.
Жирдяй Джонні виклав ключ до наручників на прилавок. Ключ тихенько цокнув. Один з непритомних копів раптом захрипів, і Джонні ледь чутно скрикнув.
— Повернись, — сказав стрілець.
— Ви ж не збираєтеся мене пристрелити, правда? Скажіть, що ні!
— Ні, — без жодного виразу сказав Роланд. — Якщо зараз ти повернешся до мене спиною. Але якщо ти цього не зробиш — пристрелю.
Жирдяй Джонні повернувся обличчям до стіни й голосно заридав. Звісно, чувак сказав, що не збирається його вбивати, але запах кримінальних розборів ставав надто сильним, щоби не звертати на нього уваги. А Джонні ще ж навіть вершки зняти не встиг. Його ридання перетворилися на притлумлене голосіння.
— Будь ласочка, містере, заради моєї матері, не вбивайте мене. У мене стара мати. Вона сліпа. Вона…
— Вона приречена мучитися: в неї син — боягуз із боягузів, — суворо мовив стрілець. — Зап'ястя разом.
Скиглячи, відчуваючи, що мокрі штани липнуть до паху, Жирдяй Джонні виконав наказ. Сталеві браслети вмить зімкнулися на його зап'ястях. Жирдяй не мав жодного уявлення, як цьому привидові вдалося так швидко перемахнуги через прилавок чи його обійти. Та й знати не хотів.
— Стій і дивися на стінку, поки я не дозволю повернутися. Якщо повернешся до того моменту, я тебе вб'ю.
Промінчик надії освітив душу Жирдяя Джонні. Може, цей бандит зовсім не збирається його кінчати. Може, він і не божевільний зовсім, а просто трохи прибацаний.
— Не повернуся, Богом клянусь. Усіма святими клянуся. Усіма янголами. Усіма арха…
— А я клянуся, що куля проб'є твою шию навиліт, якщо ти негайно не стулиш писок, — сказав привид.
149 
