76 
Едді сказав, що коліно Генрі постійно стояло в нього перед очима, той покручений шрам, що зміївся на нозі, піднімаючись угору й опускаючись (звісно, рана давно загоїлася, і зараз Генрі майже не кульгав… тільки коли вони сварилися, кульгання завжди проявлялося сильніше). Едді переслідували думки про все те, від чого Генрі відмовився заради нього, а ще не давала спокою одна значно прагматичніша річ: на вулиці Генрі б не вижив. Там він був би як беззахисний кролик, випущений у джунглі, що кишма кишать тиграми. Залишений на самоті, Генрі б зрештою потрапив до в'язниці чи до лікарні Бельв'ю.
Тож він благав брата лишитися, і Генрі зрештою змилостивився, піддавшись на вмовляння. Минуло півроку, й Едді теж почав колотися. Відтоді життя почато невпинно і невідворотно спускатися по спіралі вниз, а закінчилося все поїздкою Едді на Багами і раптовою появою Роланда.
Будь на місці Роланда інший чоловік, менш прагматичний і більш вдумливий, він би міг запитати (про себе, якщо не вголос): «Чому саме він? Чому починати треба було саме з цього чоловіка? З чоловіка, який, схоже, передвіщає слабкість, чи дивакуватість, чи навіть вірну загибель?»
Але стрілець не просто не поставив собі це питання — воно навіть не спало йому на думку. От Катберт неодмінно б запитав, Катберт усе піддавав питанням, питання були його хворобою, він навіть помер із питанням на вустах. Нікого з них не залишилося, нікого. Останні Кортові стрільці, тринадцятеро тих, що вижили, — а на початку їх клас налічував п'ятдесят шість чоловік, — всі були мертві. Всі мертві, крім Роланда. Він був останнім стрільцем, котрий незламно йшов світом, що крапля за краплею втратив силу, став стерильним і порожнім.
Згадалися слова Корта у день перед Церемонією представлення. «Тринадцять. Це погане число». А наступного дня, вперше за тридцять років, Корт не був присутній на Церемонії. Його учні, останні, кого він зробив стрільцями, прийшли до його хатини і спочатку стали навколішки, схилившись йому до ніг і відкривши беззахисні шиї, а потім підвелися, отримали його вітальні поцілунки й дозволили вчителеві вперше зарядити їхні револьвери. За дев'ять тижнів по тому Корт помер. (Подейкували, що від отрути.) Через два роки після його смерті розпочалася остання кривава громадянська війна. Кровопролитне бойовисько докотилося до останнього бастіону цивілізації, світла і здорового глузду та знищило все, що вони вважали таким міцним. З такою ж легкістю хвиля змиває палац із піску, збудований дитиною.
Отже, він був останнім і, мабуть, вижив тому, що практичність і простота переважили темну романтику його натури. Він розумів, що тільки три речі мали значення: смертність, ка і Вежа.
Для обдумування цілком вистачить і їх.
Едді закінчив розповідати свою історію десь о четвертій годині третього дня їхньої подорожі на північ безбарвним узбережжям океану. Сам берег, здавалося, залишався незмінним. І якщо хотілося переконатися в тому, що вони все-таки йдуть, а не стоять на місці, то єдина ознака просування вперед виднілася ліворуч, на сході. Там зубчасті вершини гір почали трохи пом'якшуватися і осідати. Можливо, якщо вони зайдуть досить далеко на північ, гори перетворяться на положисті пагорби.
Розповівши свою історію до кінця, Едді замовк, і так вони мовчки йшли півтори години чи навіть довше. Едді весь час скоса на нього зиркав. Роланд знав: Едді не здогадується, що він помічає ці погляди, надто вже він заглиблений у себе. Роланд також розумів, чого чекає Едді: реакції. Якої-небудь відповіді. Будь-якої. Двічі Едді вже розтуляв рота, але потім, передумавши, знову закривав. Нарешті він не витримав і поставив питання, якого чекав від нього стрілець.
— То як? Що ти думаєш?
— Гадаю, ти зараз тут.
Едді зупинився, взявши руки, стиснуті в кулаки, у боки.
— І це все? Все, що ти можеш сказати?
— Це все, що мені відомо, — відповів стрілець. Відсутні пальці на руках і ногах пульсували й свербіли. Йому хотілося трохи того астину зі світу Едді.
— У тебе нема жодної думки з приводу того, що це все, в біса, означає?
Стрілець міг би виставити вперед скалічену праву руку й сказати: «Подумай про те, що означає ось це, ти, тупий недоумку», — але це спало йому на думку не більше, ніж замислитися над питанням, чому з усіх людей в усіх всесвітах, які тільки могли існувати, йому дістався Едді.
— Це ка, — терпляче відповів він, повертаючись до Едді обличчям.
76 
