186 
— Хто ви такі?
— А ви хто такі? — спитав один з вершників.
— Це не відповідь! — заперечив Атос — Кажіть, а то ми стрілятимемо.
— Обережніш, панове, — промовив незнайомець. Голос його свідчив про те, що він звик наказувати.
— Мабуть, це якийсь старший офіцер робить нічний об'їзд, — прошепотів Атос — Що нам робити, панове?
— Хто ви такі? — знову спитав незнайомець. — Кажіть, бо ви пожалкуєте за свою непокірливість.
— Королівські мушкетери, — відповів Атос, усе більше пересвідчуючись, що той, хто їх питає, має на це право.
— Якої роти?
— Роти де Тревіля.
— Під'їздіть по черзі й пояснюйте, що ви тут робите о такій пізній порі.
Троє друзів, зрозумівши, що мають справу з людиною сильнішою за них, під'їхали ближче й ґречно схилили голови. Вести переговори було доручено Атосові.
Один із вершників — той, що заговорив другим, — був кроків на десять попереду від супутника.
Атос знаком запропонував Портосові й Арамісові зупинитися й під'їхав сам.
— Прошу вибачення, пане офіцере! — мовив Атос — Ми не знали, з ким маємо справу, і, як бачите, були напоготові.
— Ваше ім'я? — спитав офіцер, насуваючи каптур плаща на обличчя.
— Добродію, — відповів Атос, якого почав дратувати цей допит, — прошу вас навести свідчення того, що ви маєте право запитувати мене.
— Ваше ім'я? — повторив вершник, скидаючи каптур й відкриваючи обличчя.
— Пане кардинале! — вражено вигукнув мушкетер.
— Ваше ім'я? — втретє мовив кардинал.
— Атос, — сказав мушкетер.
Кардинал знаком покликав свого супутника. Той квапливо під'їхав до нього.
— Ці троє мушкетерів супроводитимуть нас, — тихо мовив кардинал. — Я не хочу, аби в таборі знали, що я був відсутній. Коли вони поїдуть з нами, ми будемо певні в їхній мовчанці.
— Ми дворяни, ваша світлосте, — сказав Атос — Візьміть з нас слово і ні про що не хвилюйтеся. Хвалити Бога, ми вміємо берегти таємниці.
Кардинал утупив свої пронизливі очі в сміливого співрозмовника.
— У вас тонкий слух, пане Атосе, — зауважив Рішельє. — А тепер вислухайте те, що я вам скажу. Я прошу вас супроводити мене не тому, що не довіряю вам, а тільки задля власної безпеки. Ваші супутники — це, безперечно, добродії Портос та Араміс?
— Так, ваше високопреосвященство, — відповів Атос. Обидва мушкетери під'їхали ближче з капелюхами в руках.
— Я знаю вас, панове, — вів далі кардинал. — Мені відомо, що ви не належите до числа моїх друзів, і це дуже засмучує мене, але я знаю й те, що ви хоробрі та чесні дворяни і що вам можна довіритись. Отже, пане Атосе, зробіть мені честь супроводити мене разом з вашими товаришами, і тоді я матиму таку охорону, якій позаздрив би навіть король, на випадок, якби ми зустріли його.
Мушкетери низько схилилися, вклоняючись мало не до грив своїх коней.
— Присягаюся честю, ваше високопреосвященство, — мовив Атос, — ви чините слушно, беручи нас із собою: ми зустріли по дорозі кількох небезпечних осіб і з чотирма із них навіть мали суперечку в «Червоному Голубнику».
— Суперечку? З якого приводу, панове? — спитав кардинал. — Я, ви знаєте, не люблю суперечок.
— Саме тому я й насмілююсь попередити ваше високопреосвященство про те, що сталося, бо інакше ви могли б дізнатися про це від інших осіб, які сказали б вам неправду, і подумати, що ми — винуватці подій.
— А чим скінчилася ваша суперечка? — вів далі кардинал, насупивши брови.
— Мого друга Араміса, який стоїть перед вами, легко поранили шпагою в руку, хоч це й не завадить йому завтра ж піти на приступ, коли тільки ваше високопреосвященство віддасть наказ про штурм, у чому ви самі змогли б переконатися.
— Ну, ви не з тих людей, які дозволяють безкарно колоти себе шпагою! — відповів кардинал. — Панове, будьте відвертими: адже кілька ударів ви напевно повернули назад. Сповідайтесь мені — ви знаєте, що я маю право відпускати гріхи.
— Я, ваша світлосте, — сказав Атос, — навіть не доторкнувся до шпаги, а просто викинув свого супротивника у вікно. Здається, — вів далі Атос з непевністю в голосі, — що, впавши, він зламав собі ногу.
— Ага! — вигукнув кардинал. — Ну, а ви, пане Портосе?
— Знаючи, що дуелі заборонені, я, ваша світлосте, схопив лаву і вдарив нею одного з цих розбишак. Певно, я перебив йому плече.
— Он як! — пробурмотів кардинал. — А ви, пане Арамісе?
186 
