87 
— Передовсім до Атоса, і якщо ви йдете зі мною, то поспішіть, будь ласка, бо ми вже й так змарнували чимало часу. До речі, попередьте Базена.
— Базен іде з нами? — здивувався Араміс.
— Можливо. В усякому разі не завадить, щоб він пішов з нами до Атоса.
Араміс покликав Базена й звелів йому збиратися до Атоса.
— Ну що ж, ходімо, — сказав він, приготувавши в дорогу плащ, шпагу та всі три свої пістолети й марно шукаючи в шухлядах бодай якийсь завалящий пістоль. Переконавшись, що грошей немає, він вийшов слідом за Д'Артаньяном, розмірковуючи, як це сталося, що молодий гвардієць не тільки не гірше за нього знав, хто та жінка, яка скористалася з гостинності Араміса, а й набагато краще був обізнаний з тим, куди вона поділася згодом.
Вже на порозі Араміс поклав руку на Д'Артаньянове плече і, пильно глянувши на друга, спитав:
— Ви нікому не розповідали про неї?
— Нікому в світі.
— Атосові й Портосові також?
— Я не сказав їм жодного слова.
— Це добре.
Заспокоєний, Араміс рушив за Д'Артаньяном, і невдовзі вони прийшли до Атоса.
Друзі застали його серед кімнати, з відпусткою в одній руці й листом од пана де Тревіля в другій.
— Чи не скажете, що означають ця відпустка і цей лист? Мені тільки що їх принесли! — спитав здивований Атос.
«Мій любий Атосе, я був би дуже радий, якби ви відпочили тижнів зо два, як цього потребує ваше здоров'я. Можете поїхати на води у Форж або кудись-інде, куди самі схочете, тільки швидше одужуйте.
Відданий вам
Тревіль».
— Ця відпустка і цей лист, Атосе, означають лише те, що вам треба негайно рушати зі мною в дорогу.
— На води в Форж?
— Туди або кудись в інше місце.
— Для служби королю?
— Королю або королеві; хіба ми не слуги їх величностей? Тут до кімнати ввійшов Портос.
— Тисяча чортів! — вигукнув він. — Ну й дивина: відколи це мушкетерам стали надавати відпустки, про які вони не просили?
— Відтоді, як у них з'явилися друзі, що стали робити це за них, — відповів Д'Артаньян.
— Он як… — пробурмотів Портос — Тут, здається, запахло новинами?
— Авжеж, ми рушаємо в дорогу, — сказав Араміс.
— Куди? — запитав Портос.
— Слово честі, я не знаю нічого, — признався Атос — Спитай у Д'Артаньяна.
— В Лондон, панове, — пояснив Д'Артаньян.
— В Лондон! — вигукнув Портос — А що ми робитимемо в Лондоні?
— Цього я не маю права вам сказати, панове; ви мусите повірити мені на слово.
— Але для подорожі в Лондон потрібні гроші, — зауважив Портос, — а їх у мене немає.
— І в мене, — сказав Араміс.
— І в мене, — додав Атос.
— А в мене вони є, — мовив Д'Артаньян, вийнявши з кишені торбинку й поклавши її на стіл. — Тут триста пістолів; хай кожен візьме по сімдесят п'ять — цього цілком вистачить на дорогу до Лондона і назад. А втім, я ладен присягнути: всі ми до Лондона не доїдемо.
— Чому?
— Бо, можливо, дехто з нас відстане по дорозі.
— Отже, ми вирушаємо в похід?
— І навіть у дуже небезпечний, мушу вас попередити.
— Маєш! — вигукнув Портос — То коли вже ми ризикуємо життям, я б хотів принаймні знати, в ім'я чого це робиться.
— І тобі від цього полегшає? — спитав Атос.
— І все-таки, — сказав Араміс, — я згоден з Портосом.
— А хіба король має звичку пояснювати вам свої накази? Ні; він просто говорить: панове, в Гасконі або у Фландрії точаться бої; рушайте туди — і ви рушаєте. В ім'я чого? Ви навіть не замислюєтесь над цим.
— Д'Артаньян має слушність, — зауважив Атос — Ось наші три свідоцтва про відпустку, які ми дістали від пана де Тревіля, і ось триста пістолів, які ми дістали невідомо від кого. Рушаймо ж помирати туди, куди нам наказано. Чи варте наше життя того, щоб ставити стільки запитань? Д'Артаньяне, я готовий іти за тобою.
— Я також, — обізвався Портос.
— І я, — відгукнувся Араміс — До речі, я зовсім не проти, щоб поїхати з Парижа. Мені треба трохи розважитись.
— Чого-чого, а розваг у нас вистачить, панове, запевняю вас, — пообіцяв Д'Артаньян.
— А тепер скажіть, коли ми вирушаємо? — спитав Атос.
— Негайно, — відповів Д'Артаньян. — Не можна марнувати ані хвилини.
— Гей! Грімо, Планше, Мушкетоне, Базене! — гукнули всі четверо своїм слугам. — Наваксуйте наші ботфорти й приведіть коней з головної квартири.
За тих часів кожен мушкетер мав тримати в головній квартирі, як у казармі, свого коня й коня свого слуги.
87 
