103 
Кімната, в яку він пірнув, була завеликою для вітальні. Здавалося, це зала для учт і танців. Зі шпалер за Джейком підглядали з–під гостроверхих зелених капелюхів ельфи з дивними хитрими пичками. Запліснявілу канапу хтось відсунув до стіни. Посеред зали, на покривленому паркеті, лежала розбита люстра. Серед розсипаних запилених підвісок вперемішку зі скляними «краплями» зміївся іржавий ланцюг. Джейк обережно обійшов його і злякано озирнувся через плече. Жодних павуків. Якби не огидна рідина, яку він досі відчував на спині, то можна було б подумати, що потвори йому приверзлися.
Джейк знову повернув уперед і застиг на місці, мало не послизнувшись. За скляними дверима, що стояли напіврозчинені, простягався ще один коридор. А в кінці цього коридору виднілися інші двері — замкнені, з золотою ручкою. На них був напис (а може, гравіювання). Одне слово:
ХЛОПЧИК
Під ручкою блищала срібна пластина філігранної роботи з замковою щілиною.
«Я їх знайшов! — зрадів Джейк. — Нарешті я їх знайшов! Це вони! Я знайшов двері!»
У нього за спиною пролунав низький сердитий стогін, наче будинок збирався сам себе розірвати на шматки. Джейк перелякано глянув на протилежний бік зали. Диван проїхав уперед від стіни, бо вона почала видаватися вперед. Старі шпалери затріпотіли, ельфи на них затремтіли й затанцювали. Подекуди шпалери відірвалися й довгими сувоями скрутилися догори, наче хвацько підняті ролети. Животом вагітної жінки тиньк випнувся вперед. З–під нього долинав сухий тріск: то рвалася сітка під тиньком, набуваючи нових, поки що невідомих обрисів. І звук ставав дедалі гучнішим, та тільки то вже був не стогін, а радше гарчання.
Джейк стояв, немов зачарований, не в змозі відвести очей.
Білий тиньк не тріснув і не розсипався на шматки — він немовби перетворився на пластмасу. Стіна дедалі більше випиналася нерівною білою бульбашкою, на якій подекуди лишилися клапті шпалер, а її поверхня бралася горбами, вигинами й заглибинами. І зненацька Джейк зрозумів, на що це схоже — на величезну пику з пластмаси, яка силкується вилізти зі стіни. Неначе хтось з розгону втелющився лицем у мокре простирадло.
Шматок порваної сітки з гучним клацанням вирвався зі стіни і став зіницею з нерівними краями. Стіна під ним вищирилась ротом, повним гострих зубів. Джейк бачив клапті шпалер, що поналипали на губи та ясна.
Тинькова рука вирвалася зі стіни, тягнучи за собою сплутаний браслет з електричних дротів. Вхопивши канапу, вона швиргонула її геть, залишивши на темній оббивці білі сліди від пальців. Тинькові пальці згиналися й розгиналися, і в такт їхнім рухам ламалася сітка. Пальці склалися в гострі шпичасті лапи. Тепер пика повністю виступила зі стіни і витріщилася на Джейка одним дерев'яним оком. Посеред лоба, наче моторошне татуювання, досі танцював шпалерний ельф. Зі скреготом, що нагадував закручування величезних гайок, потвора помалу посунула вперед. Одвірок, що з'єднував коридор із залою, вирвався зі стіни й перетворився на згорблене плече. Створіння люто шарпонуло лапою по підлозі, в усі боки порснули скляні уламки люстри.
Джейкове заціпеніння мов рукою зняло. Він повернувся, прожогом кинувся крізь скляні двері й пролетів другий коридор, як на крилах. Наплічник мотилявся на спині, а рукою Джейк гарячково нишпорив у кишені, шукаючи ключ. Серце гупало в грудях, наче розладнана фабрична машина. Чудовисько за його спиною, що вилазило зараз із дерев'яних надр Маєтку, заревіло йому навздогін. І попри те, що слів не було, Джейк зрозумів, що воно каже. Воно наказувало зупинитися, говорило, що втікати немає сенсу, що втікати нікуди. Увесь будинок наче ожив, повітря сповнилося тріском і скреготом дерев'яних балок. Скажене бурмотіння охоронця дверей долинало звідусіль.
Джейк намацав ключ. Але коли витягав, борідка зачепилася за щось у кишені, й мокрі від поту пальці впустили його. Ключ упав на підлогу, підстрибнув, провалився в тріщину між двома покривленими дошками і зник.
30
— Він у біді! — гукав Едді.
Сюзанна почула, але звук його голосу був десь далеко. їй і самій було непереливки… та все одно вона думала, що справляється непогано.
«Я розтоплю твою бурульку, солоденький, — сказала вона демонові. — Що ж ти без неї робитимеш?»
Насправді розтопити не вдалося, але змінити її Сюзанна спромоглась. Звісно, та штука в неї всередині жодної насолоди не давала, але принаймні жахливий біль вщух і зник холод. Демон потрапив у пастку, з якої несила було виборсатись. І тримала вона його не тільки тілом. Роланд сказав, що стать і секс — це не тільки зброя, але й слабкість демона. І звісно ж, як завжди, мав рацію. Демон узяв її, але вона також його взяла. І тепер скидалося на те, що кожне з них встромило палець в одну з тих гадючих китайських трубочок, і чим сильніше смикати, тим міцніше застрягаєш.
103 
