ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  108  

— Латунський! — верескнула Марґарита. — Латунський! Та це ж він… Це він занапастив майстра!

Швейцар коло дверей, витріщивши очі та навіть підскакуючи від подиву, дивився на чорну дошку, силкуючись збагнути таке диво: з якої це речі заверещав раптом список мешканців?

А Марґарита в цей час уже летіла стрімголов сходами вгору, повторюючи в якомусь захваті:

— Латунський — вісімдесят чотири… Латунський — вісімдесят чотири…

Ось наліво — 82, направо — 83, ще вище, наліво — 84! Тут! Ось і картка — «О. Латунський».

Марґарита зіскочила зі щітки, і ЇЇ розпашілі підошви приємно охолодив кам’яний майданчик. Марґарита подзвонила, раз, другий. Але ніхто не відчиняв. Марґарита почала дужче тиснути ґудзик і сама чула дзеленчання, що зчинилось у квартирі Латунського. Так, поки його віку має дякувати покійнику Берліозу мешканець квартири № 84 на восьмому поверсі за те, що голова МАСОЛІТу потрапив під трамвай, і за те, що траурне засідання призначили якраз на цей вечір. Під щасливою зіркою народився критик Латунський. Вона порятувала його від зустрічі з Марґаритою, що стала відьмою в ту п’ятницю.

Ніхто не відчиняв. Тоді Марґарита чимдуж гайнула назад, пролітаючи поверхи, дісталася низу, вирвалась на вулицю і, дивлячись угору, відрахувала і перевірила поверхи ззовні, визначаючи вікна квартири саме Латунського. Безперечно, що це були п’ять темних вікон на розі будинку, на восьмому поверсі. Впевнившись у цьому, Марґарита піднеслась у повітря і за кілька секунд входила в розчинене вікно до неосвітленої кімнати, в якій сріблилася лише вузенька стежка від місяця. По ній пробігла Марґарита, намацала вимикач. Через хвилину вся квартира була освітлена. Щітку було поставлено в куток. Пересвідчившись, що вдома немає нікого, Марґарита відчинила двері на сходи і перевірила, чи тут картка. Картка була на місці, Марґарита втрапила куди слід.

Так, кажуть, що й досі критик Латунський блідне, згадуючи той жахливий вечір, і досі святобливо вимовляє ім’я Берліоза. Цілковито невідомо, яким темним і моторошним злочинством позначився б цей вечір, — коли Марґарита повернулася з кухні, у неї в руках був важкий молоток.

Гола й невидима літунка стримувала й умовляла себе, руки її тряслися від нетерплячки. Старанно націлившись, Марґарита вдарила по клавішах рояля, і по всій квартирі загучав перший жалібний зойк. Надривно ячав ні в чому не винний беккерівський кабінетний інструмент. Клавіші в ньому провалювалися, кістяні накладки відскакували навсібіч. Інструмент гув, хрипів, дзвенів, вив. Зі звуком револьверного пострілу тріснула під ударом молотка верхня полірована дека. Важко сапаючи, Марґарита рвала і м’яла молотком струни. Врешті, втомившись, відступилася й гепнулась у крісло, щоб перевести подих.

У ванній страшенно ревла вода і на кухні також. «Здається, вже полилося на підлогу…» — подумала Марґарита і докинула вголос:

— Але розсиджуватися нема чого.

З кухні в коридор уже біг потік. Шльопаючи босими ногами у воді, Марґарита відрами носила воду з кухні в кабінет критика і виливала її в шухляди письмового столу. Потім, розламавши молотком дверцята шафи в тому ж кабінеті, метнулася в спальню. Розбивши дзеркальну шафу, вона витягла з неї костюм критика і втопила його у ванні. Повну чорнильницю чорнила, захоплену в кабінеті, вилила в пишно підбите двоспальне ліжко у спальні. Руйнація, котру вона вчиняла, давала їй гостру насолоду, але разом з тим весь час їй здавалося, що наслідки погрому — мізерні. Тому вона почала робити що попало. Вона била вазони з фікусами в тій кімнаті, де був рояль. Не скінчивши це, поверталася в спальню і кухонним ножем різала простирадла, била засклені фотографії. Втоми вона не відчувала, і лише піт дзюрком стікав по ній.

У цей час у квартирі № 82, під квартирою Латунського, хатня робітниця драматурга Кванта пила чай на кухні, не виходячи з дива від того, що згори долинає якийсь гуркіт, біганина і брязкіт. Піднявши голову до стелі, вона раптом побачила, що та на очах у неї перемінює свій білий колір на якийсь мертвотно-синюватий. Пляма ширилася на очах, і раптом на ній понабухали краплі. Хвилини зо дві сиділа хатня робітниця, торопіючи від такого з’явища, доки, нарешті, зі стелі не сипнув справжній дощ і не залопотів по підлозі. Аж тепер вона схопилася, підставила під зливу миску, що анітрохи не зарадило, бо дощ поширився й почав заливати і газову плиту, і стіл із посудом. Тоді, скрикнувши, хатня робітниця Кванта вибігла з квартири на сходи, і притьмом у квартирі Латунського почалося дзеленчання.

  108