Последние отзывы

  103  

Гаррі позадкував і наштовхнувся плечима на стіну. Його очі були міцно заплющені. Він відчув, як Фоукс злетів йому з плеча, черкнувши крилом по щоці. Гаррі хотів крикнути: «Не лишай мене!» — але що міг зробити фенікс у двобої зі Зміїним королем?

Щось велетенське бухнуло на підлогу, і Гаррі відчув, як вона задвигтіла. Він знав, що відбувається, відчував усе, майже бачив, як гігантський змій виповзає зі Слизеринової пащі. Потім почув шиплячий голос Редла: «Убий його!»

Василіск підповзав до Гаррі — було чути, як важке його тіло незграбно совалося по кам’яній підлозі. Не розплющуючи очей, Гаррі наосліп кинувся кудись убік і випростав руки, аби не наткнутися на стіну. Редл аж задихався з реготу…

Гаррі спіткнувся. Він боляче впав на підлогу, відчувши на вустах присмак крові. Змій був зовсім близько від нього, Гаррі чув його дихання.

Угорі над ним щось гучно вибухнуло, а тоді щось важке вдарило Гаррі з такою силою, що його відкинуло до стіни. Десь поруч почулося нестямне сичання і шалене гупання об колони. Ось–ось його тіло проштрикнуть гострющі зуби.

Гаррі не міг цього витримати. Він ледь–ледь розплющив очі — глянути, що діється.

Велетенський змій ядучо–зеленого кольору, товстий, наче стовбур дуба, піднявся високо вгору, а його здоровенна голова безтямно хилиталася поміж колон. Гаррі тремтів, ладний заплющити очі, тільки–но змій поверне голову. Проте невдовзі він зрозумів, що відвертало увагу Василіска.

Над його головою ширяв Фоукс, а Василіск яро намагався вхопити його своїми довгими й гострими, мов шаблі, зубами.

Фоукс кинувся на змія. Його довгий золотий дзьоб на мить кудись зник, а тоді на підлогу ринула ціла калюжа темної крові. Помах зміїного хвоста мало не зачепив Гаррі, і не встиг він заплющити очі, як Василіск повернувся. Гаррі глянув просто в його пику й побачив, що його очі — обидва великі круглі жовті ока — проштрикнув фенікс. Кров цебеніла на долівку, а змій у агонії бризкав слиною.

— Ні! — почув Гаррі Редлів вереск. — Облиш того птаха! Облиш птаха! Хлопець за тобою! Ти ж чуєш його запах! Убий його!

Осліплений змій захитався, напівочманілий, але й далі смертоносний. Фенікс кружляв над Васи–лісковою головою, співаючи свою моторошну пісню, і раз по раз довбав його лускатий ніс, а з видзьобаних очей змія струменіла кров.

— На поміч! На поміч! — пристрасно шепотів Гаррі. — Хто–небудь, що–небудь!..

Змій знову торохнув хвостом по підлозі. Гаррі ухилився. Щось м’яке черкнуло йому обличчя. То Василіск своїм хвостом жбурнув просто йому в руки Сортувального капелюха. Гаррі схопив його — це було єдине, що в нього лишалося. Він настромив капелюха собі на голову і кинувся на підлогу — над ним знову метнувся хвіст Василіска.

«На поміч! Допоможіть! — думав Гаррі, насунувши капелюха на самі очі. — Благаю, допоможіть!»

Йому не відповів жоден голос.

Раптом капелюх зібгався, ніби його стисла невидима рука. Щось дуже важке і тверде впало Гаррі просто на голову, аж з очей йому посипалися іскри. Він потягся, щоб скинути капелюха, аж раптом відчув під ним щось довге і тверде.

У капелюсі з’явився розкішний срібний меч, на руків’ї якого виблискували рубіни завбільшки з яйце.

— Убий хлопця! Облиш того птаха! Хлопець за тобою! Принюхайся, відчуй його запах!

Гаррі звівся на ноги й приготувався. Голова Василіска хилилася додолу, а його тіло звивалося — воно розшукувало Гаррі, зачіпаючи колони. Гаррі бачив його великі закривавлені очні ями, бачив широко роззявлену пащу, яка могла проковтнути його цілого. З неї стриміли довгі, як його меч, зуби — гострі, блискучі, отруйні.

Змій наосліп кинувся вперед. Гаррі ухилився, і той вгатив головою об стіну. Ще кидок — і його роздвоєний язик зачепив Гарріні ребра. Гаррі схопив обома руками меча і підняв його над головою.

Василіск знову пірнув униз, і цього разу вже не схибив. Але Гаррі з усієї сили увігнав меча по саме руків’я у змієве піднебіння.

Тепла кров бризнула йому на руки — він відчув пекучий біль над ліктем. Один з найдовших отруйних зубів упився йому в руку, а тоді раптом зламався, коли Василіск у конвульсіях бебехнувся на підлогу.

Гаррі сповз по стіні на підлогу. Схопив зуб, отрута з якого розтікалася по всьому його тілу, і висмикнув його з руки. Але було вже запізно. Пекучий біль повільно розповзався довкола рани. Гаррі викинув уламок зуба, глянув на мантію, просочену його власною кров’ю, і все перед його очима попливло. Кімната немов розчинялася у вихорі тьмяних кольорів.

  103