Особенно,... 
48 
Цей напад вразив і Герміону. Вона й так багато читала, але тепер, окрім читання, майже нічого не робила. Гаррі з Роном так і не почули від неї, що вона задумала, і все з’ясувалося тільки наступної середи.
Гаррі затримався на уроці зілля й настійок, бо Снейп звелів йому позбирати з парт морських хробаків. Нашвидку пообідавши, він побіг до Рона в бібліотеку й побачив, що йому назустріч іде Джастін Фінч–Флечлі, гафелпафський хлопець, з яким він познайомився на гербалогії. Гаррі вже відкрив було рота, щоб привітатися, коли Джастін, помітивши його, круто розвернувся й побіг у протилежному напрямку.
Гаррі знайшов Рона в кінці бібліотеки, де той вимірював довжину своєї домашньої роботи з історії магії. Професор Бінс звелів написати твір завдовжки в один метр на тему «Середньовічна асамблея європейських чарівників».
— Я не вірю! Мені не вистачає двадцяти сантиметрів, — розсердився Рон, випускаючи з рук пергамент, який одразу скрутився в сувій, — а Герміона вже написала сто тридцять п’ять сантиметрів, і то дрібнесеньким почерком.
— А де вона? — спитав Гаррі, хапаючи вимірювальну стрічку і розгортаючи свою домашню роботу.
— Десь там, — показав Рон на полиці, — шукає ще якусь книжку. Мені здається, вона збирається перечитати до Різдва всю бібліотеку.
Гаррі розповів Ронові, як від нього втікав Джастін Фінч–Флечлі.
— Не знаю, чого ти переймаєшся, думаю, він просто недоумок, — сказав Рон, похапцем пишучи щось величезними літерами. — Ото лиш ходить і патякає про Локартову велич!
З–за книжкових полиць вийшла Герміона. Вона була чимсь невдоволена, але нарешті таки обізвалася до них.
— Розібрали всі примірники «Історії Гоґвортсу», — повідомила вона, сідаючи біля Гаррі й Рона. — Треба чекати принаймні два тижні. Шкода, що я лишила свою книжку вдома — вона вже не вміщалася у валізу разом з усіма Локартовими творами.
— Навіщо вона тобі? — запитав Гаррі.
— Для того, що й іншим, — відповіла Герміона, — Щоб знайти там легенду про Таємну кімнату.
— І про що та легенда? — відразу зацікавився Гаррі.
— Якби ж я знала. Не пам’ятаю, — закусила губу Герміона. — І я більш ніде не можу її знайти.
— Герміоно, дай почитати твій твір, — розпачливо попросив Рон, поглядаючи на годинник.
— Не дам, — раптом посуворішала Герміона. — Ти мав десять днів, щоб усе закінчити.
— Мені лишилося всього п’ять сантиметрів, ну дай! Задзвонив дзвоник. Рон і Герміона першими рушили на урок історії магії, не припиняючи суперечки.
Історія магії була найнуднішим предметом. Професор Бінс, що викладав її, був єдиним учителем–привидом, і найцікавішим на його уроках було те, як він заходив до класу крізь дошку. Він був старий і зморщений, а дехто розповідав, що він не помітив, коли помер. Одного дня він просто пішов на уроки, покинувши власне тіло на кріслі перед каміном в учительській; відтоді його звички анітрохи не змінилися.
Сьогодні було нудно, як і завжди. Професор Бінс розклав свої папери й почав читати рівно й монотонно, наче старий пилосос, поки майже всі учні опинилися в стані глибокого заціпеніння, вряди–годи отямлюючись, щоб занотувати якесь ім’я чи дату, а тоді знову засинали. Він уже говорив десь із півгодини, коли сталося щось таке, чого не траплялося ніколи.
Герміона підняла руку.
Професор Бінс, який саме бубонів смертельно нудну лекцію про Міжнародну чаклунську конференцію 1289 року, здивовано глянув на неї.
— Міс… е–е…
— Ґрейнджер, пане професоре… Чи не могли б ви трохи розповісти нам про Таємну кімнату, — чітко запитала Герміона.
Дін Томас, що з роззявленим ротом сонно визирав у вікно, пробудився зі свого трансу. Лаванда Браун підняла голову з рук, а Невілів лікоть зіскочив із парти.
Професор Бінс закліпав очима.
— Мій предмет — історія магії, — сказав він своїм занудним, хрипким голосом. — Я, міс Ґрейнджер, маю справу з фактами, а не з міфами й легендами. — Він прокашлявся, ніби хтось хрумнув шматочок крейди, і став читати далі: — У вересні того року, підкомітет чарівників Сардинії…
Затнувшись, він зупинився. Герміона знову розмахувала рукою.
— Міс Ґрент?
— Перепрошую, пане професоре, але хіба легенди не засновані на фактах?
Професор Бінс так очманіло дивився на неї, що Гаррі був певен: досі його не перебивав жоден учень, ні живий, ні мертвий.
48 
