Особенно,... 
61 
Гаррі мерщій нахилився над своїм казаном, витяг з кишені феєрверк з Фредового комплекту піротехніки від Флібустьєра і швидко штурхнув його чарівною паличкою. Феєрверк зашипів і зашкварчав. Знаючи, що в запасі в нього лічені секунди, Гаррі випростався, прицілився й підкинув його в повітря; феєрверк влучив точнісінько в ціль — у Ґойлів казанок.
Ґойлова настійка вибухнула, заливши собою увесь клас. Учні верещали, бо їх заляпало бризками розчину для роздування. Мелфоєві залило обличчя, і його ніс почав надуватися, як повітряна кулька; Ґойл тинявся по класу наосліп, прикривши руками очі, які тепер скидалися на великі тарілки, а Снейп намагався усіх заспокоїти і з’ясувати, що сталося. Гаррі побачив, як у цьому гармидері Герміона тихенько вислизнула з підвалу.
— Тихо! ТИХО! — ревів Снейп. — Усі, кого забризкало, підходьте сюди для процедури здування. Хай–но я з’ясую, хто це зробив!..
Гаррі ледве стримував сміх, дивлячись на Мелфоя, що побіг до Снейпа, схилившись під вагою власного носа, який став завбільшки з невеличку диню.
Поки півкласу стояло в черзі перед Снейповим столом — дехто ледве підносив руки, що стали мов довбні, а дехто не міг говорити через страшенно розпухлі губи, — Гаррі помітив, що до підвалу повернулася Герміона, і її мантія спереду трохи віддимається.
Коли учні випили по ковтку протиотрути, й усі пухлини пощезали, Снейп кинувся до Ґойлового казана і виловив звідти чорні покручені залишки феєрверку. В класі раптом запала тиша.
— Якщо я з’ясую, хто це кинув, — прошипів Снейп, — то доб’юся, щоб того учня вигнали!
Гаррі зробив здивоване обличчя. Снейп дивився просто на нього, і дзвоник, що пролунав хвилин за десять, був рятівним.
— Він знав, що це я, — сказав Гаррі Ронові й Герміоні, коли вони бігли до туалету Плаксивої Мирти. — Одразу було видно.
Герміона вкинула до казана нові компоненти й почала гарячково розмішувати.
— За два тижні буде готове, — радісно повідомила вона.
— Снейп не може довести, що то був ти, — заспокоював Рон Гаррі. — Що він тобі зробить?
— Знаючи Снейпа, можна сподіватися тільки якогось паскудства, — відповів Гаррі.
А настійка тим часом кипіла й булькала.
* * *
Минув тиждень, і Гаррі з Роном та Герміоною, проходячи вестибюлем, побачили біля дошки оголошень чималу купку учнів, які читали щойно почеплений там аркуш пергаменту. Шеймус Фініґан і Дін Томас, сяючи від захвату, загукали:
— Відкривається клуб дуелянтів! — пояснив Шеймус. — Сьогодні перші збори! О, такі уроки мені подобаються. Колись, може, стануть у пригоді!
— Думаєш, що слизеринська потвора викличе тебе на дуель? — усміхнувся Рон, але також зацікавлено перечитав оголошення.
— Це може згодитися, — сказав він Гаррі й Герміоні по дорозі на обід. — Підемо?
Гаррі й Герміона не заперечували, тож о восьмій вечора вони побігли до Великої зали. Довгі обідні столи пощезали, а під однією стіною з’явилася золота сцена, освітлена тисячами свічок, які плавали над нею. Стеля знову була оксамитово–чорна, і в залу напхалося учнів з усієї школи. Вони тримали чарівні палички і збуджено перемовлялися.
— Цікаво, хто нас навчатиме? — запитала Герміона, продираючись крізь галасливий натовп. — Хтось мені казав, що Флитвік замолоду був чемпіон–дуелянт — то, може, він?
— Аби тільки не… — почав було Гаррі, але відразу застогнав: на сцену виходив Ґільдерой Локарт у розкішній мантії темно–фіалкового кольору, а супроводив його не хто інший, як Снейп у традиційному чорному одязі.
Локарт підняв руку, вимагаючи тиші, і вигукнув:
— Ставайте довкола! Чи всі мене бачать? Чи всі мене чують? Чудово!
Отже, професор Дамблдор дозволив мені відкрити цей невеличкий клуб дуелянтів, щоб я підготував вас на випадок, коли вам доведеться боронитися, як і сам я боронився безліч разів! А кого цікавлять подробиці, прошу звертатися до моїх опублікованих творів.
Дозвольте відрекомендувати мого асистента професора Снейпа, — блиснув усмішкою Локарт. — Він також трішечки знається на дуелях і люб’язно погодився допомогти мені дещо вам продемонструвати. До речі, не турбуйтеся: ваш учитель зілля и настійок після цієї показової дуелі залишиться живий! Не бійтеся!
— А правда, було б класно, якби вони один одного повбивали? — прошепотів Рон на вухо Гаррі.
Верхня губа у Снейпа аж задерлася, і Гаррі дивувався, чому Локарт і досі усміхається: якби Снейп подивився так на нього, він уже б давно дременув.
61 
