Особенно,... 
66 
Геґрід уважніше придивився до Гаррі з–під своїх кошлатих засніжених брів:
— Ти певен, що всьо файно? Ти наче якийсь знервований?
Гаррі не мав сили переповідати все, що про нього казали Ерні й решта гафелпафців.
— Та, дурниці, — відповів він. — Мушу йти, Геґріде, зараз урок трансфігурації, і мені треба взяти підручники.
Гаррі рушив далі, не перестаючи думати про те, що казав про нього Ерні.
«Джастін сподівався, що таке може статися, ще відтоді, як бовкнув Поттерові, що він маґлів–ського роду».
Гаррі піднявся сходами і звернув у інший коридор, який був дуже темним; смолоскипи погасли від сильного крижаного протягу, що утворився завдяки незакріпленій шибці. Десь посередині коридору Гаррі раптом полетів сторч головою, зачепившись за щось на підлозі.
Озирнувся, щоб глянути, що то, і відчув, як усе в ньому похололо.
На підлозі лежав Джастін Фінч–Флечлі, нерухомий і холодний, на обличчі в нього застиг вираз жаху, а невидющі очі втупилися в стелю. І це ще не все. Біля нього простерлася інша постать, і то була найхимерніша картина, яку коли–небудь бачив Гаррі.
Це був Майже–Безголовий Нік, але вже не перлисто–білий і прозорий, а чорний і задимлений; він завис нерухомо на відстані п’ятнадцяти сантиметрів від підлоги. Його голова напівзвисала з шиї, а на обличчі застиг вираз такого самого жаху, що й у Джастіна.
Гаррі звівся на ноги, дихаючи швидко й уривчасто, а його серце било по ребрах, немов у бубон. Він нестямно роззирнувся в порожньому коридорі й побачив низку павуків, які щодуху відповзали від цих двох тіл. Єдиними звуками були приглушені голоси вчителів, що долинали з довколишніх класів.
Гаррі міг би втекти, й ніхто б не довідався, що він тут був. Але він не міг просто лишити їх тут, треба когось розшукати. А чи повірить йому хто–небудь, що він до цього непричетний?
Поки Гаррі стояв, пронизаний страхом, праворуч від нього відчинилися із грюкотом двері, і з них вилетів Півз Полтерґейст.
— О, наш уті–путі Поттер! — вишкірився Півз, пролетівши так близько від Гаррі, що аж зачепив йому окуляри. — А що Поттер задумав? Чого це Поттер зачаївся…
Півз зупинився в повітрі, не докінчивши сальта.
Застиг догори ногами, бо раптом угледів Джастіна і Майже–Безголового Ніка. Перекрутився, набрав у легені повітря і, перше ніж Гаррі встиг його зупинити, заверещав:
— НАПАД! НАПАД! ЩЕ ОДИН НАПАД! УСІ В НЕБЕЗПЕЦІ — І ПРИВИДИ, І СМЕРГНІ! РЯТУЙСЯ ХТО МОЖЕ! НАПА–А–А–АД!
Грюк! Грюк! Грюк! — одні за одними в коридорі відчинялися двері, і звідти вискакували учні.
Кілька довгих хвилин панувало таке безладдя, що Джастіна мало не затоптали, а учні зупинялися просто посеред Майже–Безголового Ніка. Гаррі при–тисли до стіни, а вчителі кричали, вимагаючи тиші. Професорка Макґонеґел прибігла у супроводі учнів свого класу, один з яких ще й досі мав смугасте чорно–біле волосся. Вона голосно стрілила своєю чарівною паличкою, після чого запанувала тиша, і наказала всім вертатися в класи. Ще не встигли всі розійтися, як прибіг засапаний Ерні з Гафелпафу.
— Пійманий на гарячому! — заверещав поблідлий Ерні, театрально тицяючи пальцем на Гаррі.
— Облиш, Макмілане! — гостро урвала його професорка Макґонеґел.
Півз погойдувався вгорі й лиховісно шкірився, дивлячись на цю сцену. Півзові завжди подобався безлад. Коли вчителі схилилися над Джастіном і Майже–Безголовим Ніком, Півз раптом заспівав:
— Ой, Поттере–компоттере, ну що ти витворяєш? Для власної для втіхоньки нам учнів убиваєш!
— Досить уже, Півзе! — гаркнула професорка Макґонеґел, і Півз позадкував, показуючи Гаррі язика.
Професор Флитвік і професор Сіністра, учитель астрономії, віднесли Джастіна до шкільної лікарні але ніхто, здається, не знав, що робити з Майже–Безголовим Ніком. Зрештою професорка Макґонеґел вичаклувала просто з повітря велике віяло, дала його Ерні і звеліла, розмахуючи ним, переправити Майже–Безголового Ніка вгору сходами. Ерні так і зробив, підганяючи Ніка віялом, наче то був безшумний чорний корабель на повітряній подушці. Після цього у коридорі залишився тільки Гаррі з професоркою Макґонеґел.
— Сюди, Поттере, — показала вона.
— Пані професорко, — відразу сказав Гаррі, — присягаюся, я не…
— Це не мені вирішувати, Поттере! — урвала його професорка Макґонеґел.
Вони мовчки завернули за ріг, і професорка зупинилася біля великого й бридкого кам’яного гаргуйля.
66 
