Особенно,... 
79 
Гаррі завагався, і його перо застигло над щоденником. Що мав на увазі Редл? Як можна потрапити в чиїсь спогади? Гаррі стривожено глянув на двері спальні. Було вже досить темно. Він знову глянув на щоденник, і побачив там нові слова:
«Давай, покажу».
Гаррі на мить замислився, а тоді написав:
«О’кей».
Сторінки щоденника почали гортатися, мовби на них подув сильний вітер, і зупинилися посередині червня. Роззявивши рота, Гаррі побачив, що квадратик із написом «13 червня» перетворився на крихітний телеекран. Тремтячими руками він підніс книжку і припав оком до того екранчика. Раптом його нахилило вперед, екранчик розширився, і Гаррі відчув, як його тіло відірвалося від ліжка, і він сторч головою влетів крізь отвір у сторінці у вир тіней і кольорів.
Відчув, як його ноги торкнулися твердої підлоги, а розпливчасті форми довкола нього раптом набули виразності.
Гаррі відразу здогадався, куди потрапив. Та округла кімната з заспаними портретами була Дамблдоровим кабінетом, але за столом сидів не Дамблдор. Біля свічки читав листа зморшкуватий, кволий і лисий, якщо не рахувати кількох пасем сивого волосся, чарівник. Гаррі ніколи раніше його не бачив.
— Перепрошую, — невпевнено мовив він, — я не хотів вас турбувати…
Але чарівник навіть не глянув на нього. Трохи спохмурнівши, він продовжував читати. Гаррі підійшов ближче і пробурмотів:
— Е–е… я, мабуть, піду, можна?
Чарівник і далі не звертав на нього уваги. Здавалося, він навіть його не чує. Гаррі вирішив, що чарівник, можливо, глухий, тому підвищив голос:
— Вибачте, що потурбував, я вже йду, — мало не крикнув він.
Чарівник, зітхнувши, склав листа, підвівся, пройшов повз Гаррі і засунув штори.
Небо за вікном було яскраво–червоним: сонце, мабуть, уже заходило. Чарівник вернувся до столу, сів, покрутив великими пальцями один довкола одного і втупився поглядом у двері.
Гаррі оглянув кабінет. Ніде не було ані фенікса Фоукса, ні сюркотливих срібних пристроїв. То був Гоґвортс, яким знав його Редл, а отже, директором був цей невідомий чарівник, а не Дамблдор, а сам Гаррі лишався цілком невидимим для людей, що жили п’ятдесят років тому.
Хтось постукав у двері кабінету.
— Заходьте, — ледь чутно мовив старий чарівник.
Зайшов хлопець років шістнадцяти, знявши гостроверхого капелюха. На грудях у нього поблискував сріблистий значок старости. Він був значно вищим від Гаррі, але також мав чорне, як смола, волосся.
— А–а, Редл! — сказав директор.
— Ви хотіли мене бачити, професоре Діліте? — занепокоєно запитав Редл.
— Сідай, — звелів Діпіт. — Я щойно читав твого листа.
— О! — вимовив Редл.
Він сів і міцно стиснув руки.
— Мій любий хлопче, — лагідно мовив Діпіт, — я, мабуть, не зможу дозволити тобі лишитися на літо в школі. Ти ж хочеш, звичайно, поїхати на канікули додому?
— Ні, — відразу заперечив Редл, — я краще побуду в Гоґвортсі, аніж повернуся до цього… до цього…
— Під час канікул ти, здається, живеш у маґлівському притулку для сиріт? — поцікавився Діпіт.
— Так, пане професоре, — відповів, почервонівши, Редл.
— Ти маґлівського роду?
— Я покруч, пане професоре, — пояснив Редл. — Тато — маґл, а мати — чаклунка.
— І вони обоє?..
— Моя мама померла, коли я народився, пане професоре. У притулку мені сказали, що вона тільки встигла дати мені подвійне ім’я: Том — на честь батька, Ярволод — на честь дідуся.
Діпіт співчутливо поклацав язиком.
— Річ у тім, хлопче, — зітхнув він, — що для тебе можна було б зробити виняток, але за теперішніх обставин…
— Пане професоре, ви маєте на увазі всі оці напади? — запитав Редл, а серце Гаррі тьохнуло.
Він підсунувся ближче, щоб нічого не пропустити.
— Саме так, — погодився директор. — Мій любий хлопче, ти повинен розуміти, як безвідповідально з мого боку дати тобі дозвіл залишитися в замку після закінчення семестру, а надто якщо врахувати нещодавню трагедію… смерть тієї бідолашної дівчинки… У притулку тобі буде значно безпечніше. До речі, в Міністерстві магії навіть ідуть розмови про закриття школи. Ми так і не можемо визначити… е–е… джерело цих неприємностей… Редлові очі округлилися:
— Пане професоре, а якби… ту особу впіймали? Якби усе це припинилося?..
— Що ти маєш на увазі? — аж підвівся у кріслі Діпіт, а голос його зірвався. — Редл є, чи тобі щось відомо про ті напади?
79 
