Особенно,... 
74 
— У–у–у–ух, що ви зараз побачите! — тішилася вона. — Це повний кошмар!
Вони почули, як клацнув замок, і звідти вийшла заплакана Герміона, затуливши мантією голову.
— Що сталося? — невпевнено спитав Рон. — у тебе й далі ніс Мілісент чи що?
Герміона опустила мантію, і Рон мало не впав на унітаз. Її обличчя було вкрите чорною шерстю. Очі пожовкли, а крізь волосся випиналися довгі загострені вуха.
— То була к–котяча волосина! — завила вона. — М–мабуть, М–мілісент мала кота! А ця н–настійка не призначена для тваринних трансформацій!
— Ого–о! — вимовив Рон.
— Тебе будуть жахливо дражнити! — радісно повідомила Мірта.
— Не журися, Герміоно! — швидко вставив Гаррі. — Ми зараз відведемо тебе до шкільної лікарні. Мадам Помфрі ніколи не питає зайвого.
Герміону довелося дуже довго вмовляти, щоб вона вийшла з туалету.
Плаксива Мірта весело реготала їм услід.
— Почекай, вони ще побачать твого хвоста!
Розділ тринадцятий
НАЙПОТАЄМНІШИЙ ЩОДЕННИК
Герміона пролежала в лікарні кілька тижнів. Її зникнення породило море чуток серед учнів, які повернулися з різдвяних канікул. Усі, звичайно, думали, що на неї вчинено напад і намагалися бодай заглянути до палати. Щоб уберегти дівчину від ганьби (якби хтось випадково побачив її заросле шерстю обличчя), мадам Помфрі затулила Герміонине ліжко завісами.
Гаррі й Рон щовечора відвідували Герміону. Почався новий семестр, і вони щодня приносили їй домашні завдання.
— Якби в мене виросли котячі вуса, я б трохи відпочив від роботи, — зітхнув Рон, звалюючи стос книжок на столик біля ліжка Герміони.
— Не кажи дурниць, Роне. Мені не можна відставати від вас, — жваво заперечила Герміона.
Її настрій значно покращав: з обличчя їй уже зникло волосся, а очі знову ставали карими.
— Є новини? — додала вона пошепки, щоб не почула мадам Помфрі.
— Ніяких, — понуро обізвався Гаррі.
— Я був упевнений, що то Мелфой! — уже, мабуть, усоте повторив Рон.
— Що це? — спитав Гаррі, угледівши золотисту картку, що стирчала з–під Герміониної подушки.
— Звичайні побажання, — відповіла вона, поспіхом намагаючись заховати картку, але Рон виявився спритніший. Він вихопив її, розгорнув і прочитав уголос:
- «Міс Ґрейнджер, із побажаннями найшвидшого одужання,
- від її занепокоєного вчителя професора Ґільдероя Локарта,
- кавалера ордену Мерліна третього ступеня, почесного члена
- Ліги захисту від темних сил і п’ятиразового володаря призу
- «Відьомського тижневика» за найчарівнішу усмішку».
Рон недовірливо глянув на Герміону.
— І ти спиш з оцим під подушкою?
Від відповіді Герміону врятувала мадам Помфрі, яка принесла вечірню дозу ліків.
— Чи ти бачив слизькішого типа, ніж той Локарт? — обурювався Рон дорогою до ґрифіндорської вежі.
Снейп задав їм стільки уроків — не переробити й до шостого класу. Рон побивався, що не встиг запитати Герміону, скільки їжачих голочок додають до Дибкиволосого зілля, як раптом з верхнього поверху до них долинув сердитий крик.
— Це Філч! — пробурмотів Гаррі, і вони побігли сходами нагору.
Причаївшись, стали прислухатися.
— Може, знову на когось напали? — стривожено запитав Рон.
Вони витягли шиї в той бік, звідки долинав доволі істеричний голос Філча.
— …а мені ще більше клопоту! Я цілу ніч мушу прибирати! Ніби в мене роботи іншої нема! Ні, це вже остання крапля, я йду до Дамблдора!..
Його кроки стихли, і десь удалині грюкнули двері.
Хлопці зазирнули за ріг. Філч, очевидно, щойно покинув свій спостережний пост — місце, де стався напад на Місіс Норіс. Вони відразу збагнули, чому так обурювався Філч. Півкоридора було затоплено водою, що й далі дзюркотіла з–під дверей балету Плаксивої Мірти. Крик Філча змінився
Міртиними завиваннями. Її плач відлунював від туалетних стін.
— Що з нею? — здивувався Рон.
— Пішли поглянемо, — сказав Гаррі. Підібгавши мантії, вони почалапали через велику калюжу аж до дверей із написом «Туалет не працює», і, як звичайно, не зважаючи на нього, увійшли. Плаксива Мірта ридала голосніше й ревніше (якщо таке взагалі було можливим), ніж будь–коли. Було темно, бо вода, якою просякла не тільки підлога, а й стіни, загасила свічки.
74 
