— Потерпи, Криволапику, — ласкаво вуркотіла до кошика Герміона, — в поїзді я тебе випущу.
— Ні! Ти що?! — вигукнув Рон. — А мій Скеберс?
Він показав собі на груди, де в кишені згорнувся калачиком Скеберс.
У дверях з’явилася голова містера Візлі, котрий зустрічав на вулиці міністерські машини.
— Приїхали, — повідомив він. — Давай, Гаррі.
Містер Візлі повів його до першої з двох старомодних темно–зелених машин, водіями яких були непомітні чарівники в костюмах зі смарагдового оксамиту.
— Сідай, Гаррі, — промовив містер Візлі і пильно оглянув заповнену людьми вуличку.
Гаррі вмостився на задньому сидінні, невдовзі до нього приєдналися Рон, Герміона, і, на превеликий Ронів жаль, Персі.
Порівняно з Гарріною мандрівкою на «Лицарському автобусі», поїздка до Кінґс–Кросу була абсолютно одноманітна. Машини з Міністерства магії майже не відрізнялися від маґлівських, хоч і прослизали крізь такі вузенькі шпарки, куди зроду не протиснеться нова машина дядька Вернона. Вони приїхали на вокзал за двадцять хвилин до відправлення. Міністерські водії знайшли візочки, вивантажили валізи, розшаркалися з містером Візлі і поїхали, невідомо як проскочивши в самий початок довжелезної черги перед світлофором.
Містер Візлі ні на крок не відходив від Гаррі.
— Гаразд, — сказав він, роззирнувшись довкола. — Розіб’ємося на пари, бо нас трохи забагато. Ми з Гаррі йдемо перші.
Містер Візлі рушив до перегородки між дев’ятою і десятою платформами, штовхаючи Гаррін візочок і не зводячи очей з поїзда «Міжмісто–125». що саме прибув на дев’яту платформу. Він багатозначно глянув на Гаррі, а тоді мовби між іншим притулився до перегородки.
Гаррі зробив так само.
Мить — і вони провалилися крізь металеву перегородку просто на платформу номер дев’ять і три чверті. Яскраво–червоний «Гоґвортський експрес» попахкував димом над платформою, заповненою дітьми та чаклунами, які їх проводжали.
За спиною в Гаррі виринули Персі та Джіні. Вони були захекані: мабуть, долали бар’єр з розгону.
— О, Пенелопа вже тут! — вигукнув Персі.
Він почервонів, пригладив волосся і попрямував до дівчини з довгими кучерями, випинаючи груди, щоб вона неодмінно помітила його блискучий значок.
Джіні з Гаррі не витримали, і, відвернувшись, обоє пирснули сміхом. Незабаром підійшла й решта. Усі вони з Гаррі й містером Візлі на чолі пішли уздовж заповнених купе до вагона, котрий здавався порожнім. Затягли валізи, поставили Гедвіґу й Криволапика на поличку для багажу і вийшли попрощатися з містером і місіс Візлі.
Місіс Візлі розцілувала своїх дітей, Герміону, і насамкінець міцно притулила до себе Гаррі. Йому було трохи ніяково, але дуже приємно.
— Бережи себе, Гаррі, обіцяєш? — сказала вона, а її очі якось дивно заблищали.
Тоді вона відкрила свою величезну торбину зі словами:
— Я вам зробила сандвічі. Тримай, Роне… ні, це не яловичина… Фреде? Де Фред? Ось, бери, любий…
— Гаррі! — шепнув містер Візлі, — підійди–но сюди на хвильку.
Вони відійшли за якусь колону, залишивши всіх з місіс Візлі.
— Перед від’їздом я мушу тобі щось сказати, — хвилюючись, промовив містер Візлі.
— Не турбуйтеся, містере Візлі, я все знаю.
— Знаєш? Звідки ти знаєш?
— Я… е–е… я чув учора вашу розмову з місіс Візлі. Випадково. — І поспіхом додав: — Вибачте, будь ласка…
— Не думав, що ти про це дізнаєшся таким ось чином, — розхвилювався містер Візлі.
— Але ж чесно — все нормально. І ви не порушили даного Фаджеві слова, і я вже все знаю.
— Гаррі, тобі, мабуть, дуже страшно…
— Ні, — щиро зізнався Гаррі. — Справді , — додав він, бо містер Візлі глянув на нього дещо недовірливо. — Я не роблю з себе героя, але ж серйозно — хіба Сіріус Блек може бути гірший за Волдеморта?
Почувши це ім’я, містер Візлі здригнувся, але знову опанував себе.
— Гаррі, я не сумніваюся, що ти значно відважніший, ніж припускає Фадж, і я дуже радий, що ти не злякався, але…
— Артуре! — гукнула місіс Візлі, яка проводжала всіх у вагони. — Що ти там робиш? Поїзд ось–ось від’їде!
— Уже йдемо, Молі! — гукнув містер Візлі, а сам поспіхом прошепотів до Гаррі:
— Пообіцяй мені…
— …бути чемним і не виходити з замку? — понуро запитав Гаррі.
— Не зовсім, — сказав містер Візлі серйознішим, ніж будь–коли голосом. — Гаррі, поклянися мені, що не станеш розшукувати Блека.