137 
До центру поля довелося чалапати по глибоких калюжах. Видимість була жахлива, незважаючи на закляття «Імпервіус». Швидко темніло, а струмені дощу шмагали землю.
— Починаємо за моїм свистком, — крикнула Анжеліна.
Гаррі, розбризкавши грязюку, відштовхнувся від землі й злетів угору. Сильний вітер трохи збивав його з курсу. І як за такої негоди можна побачити снича? Він ледве розрізняв єдиного бладжера, з яким вони тренувалися. Минула якась хвилина, і той мало не збив Гаррі з мітли. Так би й сталося, якби Гаррі не встиг скористатися «поворотом з хваткою лінивця», щоб його уникнути. На жаль, Анжеліна цього не побачила. Правду кажучи, вона взагалі нічого не бачила, та й ніхто з гравців не знав, що роблять інші. Вітер не вщухав. Навіть на відстані Гаррі чув, як дощ тарабанить об озеро. Анжеліна протримала їх у повітрі майже годину, а тоді була змушена здатися. Вона вела свою змоклу й невдоволену команду до роздягалень, наполягаючи, хоч і без особливої переконаності, що тренування не виявилося марною тратою часу. Фред і Джордж були роздратовані найбільше. Обидва шкандибали якось перевальцем і болісно кривилися від кожного руху. Витираючи рушником волосся, Гаррі почув, як вони тихенько жалілися.
— По–моєму, в мене кілька тріснуло, — проскімлив Фред.
— А в мене ще ні, — процідив крізь зуби Джордж, — болять, аж тіпають… здається, стали ще більші.
— ОЙ! — зойкнув Гаррі.
Він притис рушник до обличчя, замружившись від болю. Шрам на чолі несамовито запік, найсильніше за цей місяць.
— Що сталося? — почулися голоси.
Гаррі визирнув з–під рушника. Роздягальня здавалася розмитою, бо він зняв окуляри, однак відчував, що всі на нього дивляться.
— Нічого, — буркнув він, — я… штрикнув себе в око.
Але він багатозначно глянув на Рона, й вони удвох затрималися, поки всі інші гравці виходили надвір, кутаючись у плащі й натягуючи на очі капелюхи.
— То що там сталося? — запитав Рон одразу, як вийшла Алісія. — Знову шрам?
Гаррі ствердно кивнув.
— Але ж… — Рон злякано підійшов до вікна й задивився на дощ, — він… він же не може бути десь тут біля нас?
— Не може, — пробурмотів Гаррі, падаючи на лаву й розтираючи шрам. — Він, мабуть, далеко звідси. Мені болить, бо… він… розлючений.
Гаррі не мав найменшого наміру це казати і чув свої слова, ніби їх вимовляв хтось інший — але миттю збагнув, що так воно і є. Не розумів, звідки йому це відомо, але був переконаний: Волдеморт, де б не був і що б не робив, зараз лютував.
— Ти його побачив? — перелякано спитав Рон. — Мав… якесь видіння чи що?
Гаррі сидів непорушно, дивлячись собі під ноги, заспокоюючи розум і пам’ять після пекучого болю. Сплутаний клубок постатей, завивання голосів…
— Він намагається щось зробити, а йому не вдається так швидко, як він хотів би, — сказав Гаррі.
І знову його самого здивували слова, що вилітали в нього з рота, але він був переконаний, що це правда.
— А… звідки ти знаєш? — здивувався Рон.
Гаррі похитав головою і притис до очей долоні. Побачив крихітні іскорки. Відчув, як Рон сідає поруч на лаву, і знав що він на нього дивиться.
— Так було й минулого разу, — неголосно запитав Рон, — коли шрам заболів у кабінеті Амбридж? Відомо–Хто був розлючений?
Гаррі заперечливо похитав головою.
— А що ж це тоді?
Гаррі почав згадувати. Він дивився в обличчя Амбридж… шрам заболів… а тоді він мав те дивне відчуття в животі… химерне, несподіване… радісне відчуття… але він тоді, звичайно, не зрозумів, що це таке, бо сам був такий нещасний…
— Минулого разу боліло, бо він радів, — сказав Гаррі. — Дуже радів. Він гадав… що станеться щось добре. А вночі перед нашим поверненням до Гоґвортсу… — Гаррі пригадав ту мить, коли шрам жахливо розболівся у їхній з Роном кімнаті на площі Ґримо, — …він лютував…
Гаррі озирнувся на Рона, що вражено роззявив рота.
— Старий, ти можеш замінити Трелоні, — захоплено видихнув Рон.
— Я ж не роблю пророцтв, — заперечив Гаррі.
— Зате знаєш, що ти робиш? — вражено й водночас боязко сказав Рон. — Гаррі, ти читаєш думки Відомо–Кого!
— Ні, — похитав головою Гаррі. — Скоріше… відчуваю його настрій. Якимись такими спалахами. Дамблдор казав, що торік відбувалося щось подібне. Казав, що я мозку відчути, коли Волдеморт десь близько, або коли він відчуває ненависть. А тепер я ще відчуваю, коли він задоволений…
137 
