ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мои дорогие мужчины

Ну, так. От Робертс сначала ждёшь, что это будет ВАУ, а потом понимаешь, что это всего лишь «пойдёт». Обычный роман... >>>>>

Звездочка светлая

Необычная, очень чувственная и очень добрая сказка >>>>>

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>




  146  

Візлі — наш король.

З гидким передчуттям, що все це не обіцяє нічого доброго, він поспіхом повів Рона через вестибюль і кам’яними сходами вивів надвір, на крижане повітря. Замерзла трава хрускала під ногами, коли вони квапливо наближалися до стадіону. Вітру не було взагалі, а небо затягло рівною перламутрово–білою пеленою, і це означало, що видимість буде добра, а сонце не сліпитиме очі. Гаррі сказав про це Ронові, хоч і не був певен, що Рон його чує.

Вони зайшли, коли Анжеліна вже давно перевдяглася і щось промовляла до команди. Гаррі й Рон вбралися в спортивні мантії (Рон кілька хвилин намагався одягти свою задом наперед, а тоді Алісія змилостивилася й прийшла йому на поміч) і сіли послухати передматчеві настанови. Між тим гамір надворі дедалі голоснішав, бо з замку на стадіон сунули юрби учнів.

— Я оце щойно довідалася про остаточний склад Слизерину, — повідомила Анжеліна, переглядаючи аркуш пергаменту. — Торішніх відбивачів, Дерика та Боула, вже немає, проте здається, що Монтеґю замінив їх такими самими горилами, а не гравцями, які вміють добре літати. Звати цих нових типів Креб і Ґойл, я про них нічого не знаю…

— Ми знаємо, — сказали в один голос Гаррі й Рон.

— Вигляд у них не дуже кмітливий, навряд чи вони відрізняють один кінець мітли від другого, — сказала Анжеліна, ховаючи пергамент у кишеню, — але я й раніше дивувалася, як Дерик і Боул знаходили дорогу на поле без поводирів.

— Креб і Ґойл виліплені з такого ж тіста, — запевнив її Гаррі.

Вони чули кроки сотень учнів, що тупотіли до глядацьких трибун. Лунали співи, хоч Гаррі й не міг розібрати слів. З’явилося хвилювання, але він знав, що його мандраж не йде в жодне порівняння з Роновим, бо той схопився за живіт і знову втупився кудись перед собою з відвислою щелепою і посірілим обличчям.

— Пора, — неголосно сказала Анжеліна, глянувши на годинник. — Ходімо… ні пуху…

Гравці повставали, поклали на плечі мітли й вийшли рядочком з роздягальні на сонце. їх привітало ревіння трибун, а Гаррі все ще чув співи, приглушені вигуками та свистом.

Слизеринська команда вже їх чекала. Гравці теж мали на грудях сріблясті значки у формі корони. Своєю статурою їхній новий капітан Монтеґю нагадував Дадлі Дурслі. Його масивні руки скидалися на волохаті свинячі стегна. За спиною в нього зачаїлися майже такі самі бурмили Креб та Ґойл, що тупо мружилися від сонця й помахували новісінькими битками відбивачів. Мелфой стояв збоку, і сонце відблискувало від його білявого волосся. Він перехопив погляд Гаррі й криво посміхнувся, а тоді легенько постукав пальцем по значку–короні в себе на грудях.

— Капітани, потисніть руки, — звеліла суддя мадам Гуч. і Анжеліна з Монтеґю покрокували назустріч одне одному. Гаррі бачив, що Монтеґю намагався розчавити Анжеліні пальці, та вона й вухом не повела. — Сідайте на мітли…

Мадам Гуч піднесла до рота свисток і свиснула.

М’ячі було відпущено, і чотирнадцять гравців зринули в повітря. Краєм ока Гаррі бачив, як Рон помчав до своїх воріт з кільцями. Гаррі шугонув вище, ухиляючись від бладжера, й закружляв над полем, роззираючись за золотим відблиском. На протилежному краю стадіону Мелфой робив точнісінько те саме.

— …А це Джонсон… Джонсон з квафелом — що за гравець ця дівчина, я роками це кажу, а вона й далі не хоче зі мною зустрічатися…

— ДЖОРДАНЕ! — крикнула професорка Макґонеґел.

— …Просто кумедна деталь, пані професорко, щоб оживити репортаж… і ось вона ухилилася від Ворінґтона, проминула Монтеґю, вона… ой… отримала удар у спину бладжером від Креба… Монтеґю перехоплює квафела, піднімається над полем і… гарний бладжер від Джорджа Візлі! Бладжер влучає Монтеґю в голову, той випускає квафела, його ловить Кеті Бел, ґрифіндорка Кеті Бел відпасовує його назад Алісії Спінет, і Алісія мчить далі…

Коментарі Лі Джордана лунали над стадіоном, і Гаррі намагався їх розчути, не зважаючи на вітер, що свистів у вухах, та на юрбу, що галасувала, улюлюкала й співала.

— …ухиляється від Ворінґтона, уникає бладжера… він ледь не влучив, Алісіє… і глядачам це подобається! Слухайте, що це вони співають?

Лі замовк, щоб послухати, і пісня залунала голосно й виразно над сріблясто–зеленим морем слизеринських трибун:

  • Візлі — дірка–воротар,
  • Це класнюча роль!
  • Це для слизеринців дар!
  • Візлі — наш король.
  • Він для нас пропустить все,
  • Бо меткий, як троль.
  • Перемогу нам несе
  • Візлі — наш король.

— …і ось Алісія відпасовує Анжеліні! — заволав Лі, а Гаррі, якому від почутого аж закипіло в грудях, зрозумів, що Лі намагається заглушити слова пісеньки. — Давай, Анжеліно!.. Залишився тільки воротар!.. ВОНА Б’Є… І… ой–йо–йой…

  146