180 
Герміона вмостилася біля Джіні, й дівчата разом з Роном подивилися на Гаррі.
— Як ти почуваєшся? — запитала Герміона.
— Добре, — напружено відповів Гаррі.
— Ой, Гаррі, не вигадуй, — не повірила вона. — Рон і Джіні кажуть, що, відколи ви повернулися з лікарні, ти від усіх ховаєшся.
— Оце таке кажуть? — люто глянув Гаррі на Рона й Джіні. Рон опустив голову, а от Джіні нітрохи не збентежилася.
— Бо це правда! — вигукнула вона. — Ти навіть дивитися на нас не хочеш!
— Це ви на мене не дивитесь! — розсердився Гаррі.
— Може, ви зиркаєте одне на одного по черзі, і через те не встигаєте перехоплювати погляди, — припустила Герміона й кутики її вуст сіпнулися.
— Дуже смішно, — огризнувся Гаррі й відвернувся.
— Перестаньте грати комедію, — гостро сказала Герміона. — Мені вже розповідали, що ви вчора почули через видовжені вуха…
— Так? — прохрипів Гаррі, тримаючи руки в кишенях і дивлячись, як за вікном падає лапатий сніг. — Усі тільки й роблять, що про мене базікають! Та я вже звик.
— Гаррі, ми хотіли поговорити з тобою, — сказала Джіні, — але ж ти весь час ховаєшся…
— Бо не хочу, щоб зі мною говорили, — відрубав Гаррі відчуваючи, як у ньому наростає роздратування.
— Це досить безглуздо з твого боку, — розсердилася Джіні, — особливо, якщо врахувати, що Відомо–Хто колись був заволодів мною. Я могла б тобі розповісти, що тоді відчувала. Гаррі завмер, збагнувши ці слова. Тоді повернувся до неї.
— Я забув, — буркнув він.
— Молодець, — холодно мовила Джіні.
— Вибач, — щиро сказав Гаррі. — То… ти гадаєш, що він заволодів і мною?
— Чи ти пам’ятаєш усе, що робив? — спитала Джіні. — Чи існують у твоїй пам’яті провали, коли ти не знаєш, що з тобою діялося?
Гаррі замислився.
— Ні, — заперечив він.
— Тоді Відомо–Хто тобою не заволодівав, — зробила висновок Джіні. — Коли це сталося зі мною, я мала багатогодинні провали в пам’яті. Раптом опинялася десь, не знаючи, як туди потрапила.
Гаррі ще боявся їй повірити, але серце від радості мало не вистрибувало з грудей.
— Але той сон про вашого тата і змію…
— Гаррі, ти й раніше бачив схожі сни, — втрутилася Герміона. — Торік ти також іноді відчував, що робить Волдеморт.
— Тепер було інакше, — похитав головою Гаррі. — Я був у тій змії. Ніби я сам був змією… а що, як Волдеморт якось узяв і переніс мене в Лондон?..
— Коли–небудь, — втратила терпець Герміона, — ти нарешті прочитаєш «Історію Гоґвортсу» і збагнеш, що в Гоґвортсі не можна ні являтися, ні роз’являтися. Гаррі, навіть Волдеморт не зміг би тебе взяти й кудись перенести з твоєї спальні.
— Старий, ти весь час був у ліжку, — підтвердив Рон. — Я бачив, як ти цілу хвилину метався в ліжку, поки нам вдалося тебе розбудити.
Гаррі знову почав замислено міряти кроками кімнату. Їхні слова не лише заспокоювали, але й були цілком логічні… він механічно взяв з тарілки на ліжку бутерброд і пожадливо надкусив.
«Це означає, що не я та зброя», — подумав Гаррі. Його серце переповнилося радістю — аж захотілося підспівувати Сіріусові, що протупав повз їхні двері, йдучи до Бакбикової кімнати й виспівуючи на повний голос «…а гіпогриф трясеться, осел смутно пасеться…»
* * *
І як він міг хотіти відсвяткувати Різдво на Прівіт–драйв? Сіріусове піднесення від того, що в його будинку знову повно людей, а особливо від того, що до нього повернувся Гаррі, передавалося всім. Він анітрохи не нагадував того похмурого господаря будинку, котрим був улітку. Натомість його розпирала рішучість принести всім не менше, якщо не більше, радості, ніж вони отримали б на свята в Гоґвортсі, тож напередодні Різдва він невтомно прибирав і прикрашав разом з усіма будинок, який неможливо було впізнати, коли в ніч перед Різдвом усі йшли спати. З потьмянілих канделябрів звисала вже не павутина, а гірлянди гостролисту, а також золоті й срібні стрічки. На пошарпаних килимах височіли цілі кучугури магічного снігу. Розкішна ялинка, роздобута десь Манданґусом і прикрашена живими феями, закривала собою Сіріусове родинне дерево, і навіть ельфівські голови в коридорах красувалися в капелюхах та бородах, наче діди морози.
Різдвяного ранку Гаррі прокинувся й побачив біля ліжка цілу купу дарунків, а Рон уже розбирав свою — ще більшу.
— Непоганий улов цього року, — повідомив він Гаррі з–під гори паперу. — Дякую за компас для мітли, чудовий даруночок, не те, що Герміонин… вона подарувала мені щоденник для домашніх завдань…
180 
