221 
— Чудово, просто чудово! — захоплено вигукнув Фадж. — Яблучко від яблуні далеко не падає! Ну, дівчино, підведи очі, не соромся, а ми послухаємо, що ти нам… а хай йому гаргуйлець!
Марієтта підняла голову, і Фадж приголомшено відсахнувся, трохи не впавши у камін. Вилаявся і почав топтати ногами край свого плаща, з якого вже курився димок. Марієтта завила й натягла комір мантії по самі очі, але всі встигли побачити, що обличчя її жахливо спотворене фіолетовими гнійниками. Прищі обсипали їй ніс і щоки, складаючись у слово «ЯБЕДА».
— Не звертай увагу на прищики, люба, — нетерпляче підганяла її Амбридж, — забери від рота мантію і скажи панові міністру…
Але Марієтта знову здушено завила й несамовито замахала головою.
— Ну, нехай, дурне дівчисько, я сама йому скажу, — проскрипіла Амбридж. Знову огидно всміхнулася й почала: — Отже, пане міністре, сьогодні після вечері міс Еджком прийшла до мого кабінету і сказала, що хоче мені щось повідомити. Порадила мені піти до таємної кімнати на восьмому поверсі, яку іноді називають «кімната на вимогу» — мовляв, я там знайду те, що мене зацікавить. Я її розпитала, й вона зізналася, що там має відбутися певна зустріч. На жаль, тієї ж миті почали діяти оці чари, — вона махнула рукою на Марієттине обличчя, — і коли дівчина побачила себе в дзеркалі, то страшенно засмутилася й нічого більше не змогла сказати.
— Он воно як, — глянув Фадж на Марієтту, як йому, мабуть, здалося, лагідним і батьківським поглядом. — З твого боку було дуже відважно, моя люба, прийти й розповісти все професорці Амбридж. Ти вчинила дуже добре. А зараз розкажи нам, що було на тій зустрічі? З якою метою вона відбулася? Хто там був?
Але Марієтта нічого не сказала. Вона знову захитала головою, дивлячись на всіх розширеними переляканими очима.
— Чи не можна позбутися цього закляття? — нетерпляче спитав у Амбридж Фадж, вказуючи на Марієттине лице. — Щоб вона змогла нарешті нормально говорити?
— Я ще не знайшла протизакляття, — неохоче визнала Амбридж, а Гаррі відчув гордість за Герміонину майстерність. — Але це вже не має значення. Мені досить і того, що вона сказала. Якщо пригадуєте, пане міністре, я вам ще в жовтні надіслала рапорт, що Поттер зустрічався з учнями в «Кабанячій голові», у Гоґсміді…
— А які ви маєте докази? — втрутилася професорка Макґонеґел.
— Мінерво, я маю свідчення Віллі Відершина, який тоді був у шинку. Він, щоправда, був увесь перебинтований, але це нітрохи не вплинуло на його слух, — самовдоволено повідомила Амбридж. — Він чув кожнісіньке слово, вимовлене Поттером, і відразу поспішив до школи, щоб скласти свої свідчення…
— То он чому його не засудили за відригуючі туалети! — підняла брови професорка Макґонеґел. — Дуже цікаві деталі про механізми нашої судової системи!
— Відверта корупція! — заревів портрет огрядного червононосого чарівника на стіні за Дамблдоровим столом. — За моєї пам’яті міністерство не йшло на угоди з дрібними злочинцями! Такого ніколи не було!
— Дякую, Фортеск’ю, ми все зрозуміли, — м’яко озвався Дамблдор.
— Метою Поттерової зустрічі з учнями, — вела далі професорка Амбридж, — було переконати їх долучитися до нелегального товариства, де мали б вивчати закляття й замовляння, визнані міністерством невідповідними для шкільного віку…
— Гадаю, Долорес, що тут ти помиляєшся, — спокійно урвав професорку Дамблдор, поглядаючи на неї поверх окулярів–півмісяців, що висіли на його гачкуватому носі.
Гаррі подивився на нього. Він не уявляв, яким чином Дамблдор може йому допомогти. Якщо Віллі Відершин у «Кабанячій голові» й справді чув кожне його слово, то порятунку просто не існувало.
— Ого! — вигукнув Фадж, знову погойдуючись на пальцях. — Ану, послухаймо найновішу історію — вигадану, щоб витягти з халепи Поттера! Кажи, Дамблдоре… що, невже Віллі Відершин нам набрехав? Чи, може, в той день у «Кабанячій голові» був Поттерів двійник? Або ти знову нам розповідатимеш про зворотний час, воскреслих мертвяків та невидимих дементорів?
Персі Візлі щиро розреготався.
— Дуже добре, пане міністре, просто чудово!
Гаррі хотілося хвицьнути його ногою. Але тут він, на превеликий подив, побачив, що Дамблдор теж легенько всміхається.
— Корнеліусе. я не заперечую… як, думаю, не заперечує й Гаррі… що він того дня справді був у «Кабанячій голові» й намагався набрати учнів у групу захисту від темних мистецтв. Я тільки звертаю увагу Долорес на те, що вона помиляється, вважаючи, ніби створення такої групи було в той час незаконне. Якщо ви пригадуєте, міністерська постанова про заборону учнівських товариств з’явилася аж через два дні після зустрічі в Гоґсміді, тож у «Кабанячій голові» він не порушував ніяких правил.
221 
