77 
— Які саме? — перепитав Рон.
— А ось як вам отака фраза: «не варто заохочувати прогрес заради прогресу»? Або таке: «викорінюючи все, що нам заважає»?
— І що це означає? — нетерпляче допитувався Рон.
— Зараз скажу, — процідила Герміона. — Це означає, що міністерство починає втручатися у справи Гоґвортсу.
Навколо них загупали й загрюкали. Мабуть, Дамблдор якраз усіх відпустив, бо учні вставали й готувалися виходити із зали.
Герміона розгублено зіскочила на ноги.
— Роне, ми ж маємо показувати дорогу першокласникам!
— Ага, — сказав Рон, який явно про це забув. — Гей… гей, ви там! Ліліпутики!
— Роне!
— Та ж вони справді малявки…
— Я знаю, але не можна їх називати ліліпутами! Першокласники! — владно покликала Герміона. — Прошу сюди!
До проміжку між ґрифіндорським та гафелпафським столами нерішуче наблизився гурт новачків, які ховалися одне в одного за спинами. Вони й справді були дуже маленькі. Гаррі подумав, що був доросліший, коли сюди приїхав. Усміхнувся їм. Білявий хлопчик коло Юана Аберкромбі мав переляканий вигляд. Він підштовхнув Юана й зашепотів йому на вухо. Юан Аберкромбі теж злякано зиркнув на Гаррі. Усмішка зникла з Гарріного обличчя, мов той смердосік у поїзді.
— До зустрічі, — буркнув він Ронові й Герміоні і пішов з Великої зали, намагаючись не звертати уваги на шепотіння, погляди та тицяння пальцями йому вслід.
Дивився прямо перед собою, проштовхуючись крізь натовп у вестибюлі, тоді вибіг нагору мармуровими сходами, перетнув кілька прихованих переходів і незабаром майже всі учні залишилися позаду.
«Невже він такий дурний, що сподівався на щось інше?» — думав Гаррі сердито, йдучи майже безлюдними горішніми коридорами. Не дивно, що всі на нього витріщалися, адже два місяці тому він вийшов з Тричаклунського лабіринту, несучи тіло мертвого учня і заявляючи, що бачив, як повернув собі могутність Лорд Волдеморт. У минулій чверті вже не було часу все це пояснювати, бо учні роз’їжджалися додому — навіть, якби він і знайшов тоді в собі силу детально прозвітувати перед усією школою про жахливі події на цвинтарі.
Гаррі дійшов до кінця коридору, до входу в ґрифіндорську вітальню, й зупинився перед портретом Гладкої Пані, раптом усвідомивши, що не знає нового пароля.
— Е–е… — похмуро протяг він, дивлячись на Гладку Пані, котра розгладила складки рожевої єдвабної сукні, й суворо глянула на нього.
— Не знаєш паролю — зайти не дозволю, — пихато сказала вона.
— Гаррі, я знаю! — Хтось задихано підбіг до нього ззаду, а коли Гаррі озирнувся, то побачив Невіла. — Знаєш, який пароль? До речі, я його, нарешті, можу запам’ятати… — Він помахав маленьким чахлим кактусиком, що його показував ще в поїзді. — Мімбулус мімблетонія !
— Правильно, — сказала Гладка Пані й відхилилася, відкривши за собою круглий отвір, крізь який і пролізли Гаррі з Невілом.
Ґрифіндорська вітальня мала той самий гостинний вигляд, що й завжди — затишна округла кімната у вежі, заставлена потертими м’якими кріслами та розхитаними старими столами. У каміні весело потріскував вогонь, а кілька учнів гріли біля нього руки перед тим як піднятися до своїх спалень.
З протилежного боку кімнати Фред і Джордж щось пришпилювали на дошку оголошень. Гаррі помахав їм на добраніч і пішов до хлопчачих спалень. Йому зараз було не до розмов. Невіл поплентався за ним.
Дін Томас і Шеймус Фініґан були вже у спальні й чіпляли на стіни біля своїх ліжок плакати та фотографії. Вони про щось розмовляли, коли Гаррі штовхнув двері, але миттю замовкли, щойно його побачили. Гаррі подумав, чи не про нього вони часом базікали, але потім вирішив, що помаленьку стає вже параноїком.
— Салют, — привітався він, а тоді підійшов до своєї валізи і відкрив її.
— Здоров, Гаррі, — озвався Дін, вдягаючи піжаму в кольорах команди «Вест Гем». — Як канікули?
— Непогано, — буркнув Гаррі, бо ж правдивий опис того, що сталося під час канікул, тривав би цілу ніч, а Гаррі було не до того. — А в тебе?
— Та все гаразд, — захихотів Дін. — Принаймні краще, ніж у Шеймуса. Він оце мені розповідав.
— А що там сталося, Шеймусе? — поцікавився Невіл, обережно ставлячи свою «Мімбулус мімблетонію» на тумбочку біля ліжка.
Шеймус відповів не зразу. Він щосили намагався вирівняти на стіні плакат квідичної команди «Кенмарські соколи». А тоді сказав, не обертаючись до Гаррі:
77 
