80 
— Як ти все це запам’ятовуєш? — захоплено глянув на неї Рон.
— Я просто слухаю, Роне, — з притиском мовила Герміона.
— Я теж, але ніколи точно не запам’ятовую, що…
— Річ у тому, — не дала йому договорити Герміона, — що зараз відбувається точнісінько те, про що попереджав Дамблдор. Минуло всього два місяці, відколи повернувся Відомо–Хто, а ми вже починаємо між собою гризтися. Навіть Сортувальний Капелюх закликає: будьте разом, єднайтеся…
— Але Гаррі вчора правильно сказав, — перебив Рон. — Якщо це означає, що ми повинні єднатися зі слизеринцями… то дідька лисого .
— А по–моєму, дуже шкода, що ми не можемо досягти хоч якоїсь єдності в стосунках між гуртожитками, — розсердилася Герміона.
Вони вже зійшли з мармурових сходів. Вестибюлем проходила групка рейвенкловських четвертокласників. Вони помітили Гаррі й одразу збилися щільніше докупи, ніби боялися, що він нападе на тих, хто відстав.
— Нам і справді варто з ними всіма потоваришувати, — саркастично зауважив Гаррі.
Вони зайшли за рейвенкловцями до Великої зали, мимоволі позираючи на вчительський стіл. Професорка Граблі–Планка розмовляла з професоркою Сіністрою, вчителькою астрономії, а Геґріда й досі не було. Зачарована стеля вгорі відповідала настрою Гаррі — була щільно вкутана сірими дощовими хмарами.
— Дамблдор навіть не згадав, як довго пробуде Граблі–Планка, — зітхнув він, йдучи до ґрифіндорського столу.
— А може… — замислено сказала Герміона.
— Що? — вигукнули одночасно Гаррі з Роном.
— Ну… може, він не хотів привертати увагу до того, що Геґріда немає.
— Що ти таке мелеш? Привертати увагу? — мало не розреготався Рон. — Невже б ми його не помітили?
Герміона не встигла відповісти, бо до Гаррі підійшла висока чорнява дівчина з довгим, заплетеним у коси, волоссям.
— Привіт, Анжеліно.
— Здоров, — весело привіталася вона. — Як літо? — І додала, не чекаючи відповіді: — Слухай, мене зробили капітаном Ґрифіндору з квідичу.
— Чудово, — всміхнувся їй Гаррі. Він припускав, що Анжелінині передматчеві настанови будуть коротші, ніж колись в Олівера Вуда, а це могло піти лише на користь.
— І нам потрібен новий воротар замість Олівера. Проби почнуться в п’ятницю о п’ятій. Має бути вся команда, добре? Ми тоді гарненько перевіримо нового кандидата.
— Добре, — погодився Гаррі. Анжеліна всміхнулася й пішла далі.
— Я й забула, що Вуда вже нема, — пробурмотіла Герміона, сідаючи біля Рона й тягнучись по тарілку з грінками. — Це, мабуть, серйозна втрата для команди?
— Мабуть, що так, — погодився Гаррі, сідаючи навпроти. — Він був класним воротарем…
— Але нова кров вам не завадить, га? — поцікавився Рон. Зі свистом і гамором у горішні вікна залетіли сотні сов.
Вони розносили листи та пакунки своїм адресатам, заодно струшуючи на них краплинки води — надворі йшов дощ. Гедвіґи не було, але Гаррі це й не здивувало. Йому міг написати хіба що Сіріус, та сумнівно, що Сіріус мав для нього якісь особливі новини, адже вони не бачилися лише добу. А от Герміона мусила швиденько відсувати помаранчевий сік, щоб звільнити місце для великої й мокрої сови–сипухи, яка тримала в дзьобі вологий примірник «Щоденного віщуна».
— Навіщо ти й досі його отримуєш? — роздратувався Гаррі, згадавши Шеймуса, а Герміона поклала кнатик у шкіряний гаманець на совиній лапці, і та полетіла. — Що там цікавого… самі баєчки.
— Треба знати, про що говорить ворог, — похмуро заперечила Герміона, розгорнула газету, занурилась у неї і не відривалася, аж доки Гаррі з Роном закінчили їсти.
— Нічого, — повідомила вона, згорнула газету й поклала біля тарілки. — Ні про тебе, ні про Дамблдора. Взагалі нічого.
Повз їхній стіл пройшла професорка Макґонеґел, залишивши їм розклад уроків.
— Гляньте, що буде сьогодні! — простогнав Рон. — Історія магії, два уроки настоянок, тоді віщування плюс два уроки захисту від темних мистецтв… Бінс, Снейп, Трелоні та ще ота Амбридж в один день! Хоч би Фред з Джорджем скоріше виготовили своє спецхарчування…
— Не вірю власним вухам! — зобразив подив Фред. Вони з Джорджем щойно підійшли і втиснулися на лаву біля Гаррі. — Невже гоґвортські старости планують сачкувати уроки?
— Подивись на наш розклад, — Рон сердито підсунув Фредові під носа аркуш. — Такого понеділка в мене ще не було.
— Правду кажеш, братику, — погодився Фред, пробігши поглядом розклад. — Якщо хочеш, можемо тобі зі знижкою продати пампушечку–зносаюшечку.
80 
