91 
— Та це ж і дурневі ясно, що вона буде все про нас винюхувати! Інакше навіщо б Фадж її присилав? — відрубала Герміона.
— Не починайте знову гризтися, — втомлено сказав Гаррі, бо Рон уже розкрив рота для репліки. — Давайте краще здихаємося домашніх завдань…
Вони пішли в куток по портфелі і знову посідали в крісла біля каміна. З вечері поверталися учні. Гаррі не дивився на отвір за портретом, але все одно відчував на собі десятки поглядів.
— Почнемо зі Снейпа? — спитав Рон, вмочаючи перо в каламар. — «Властивості… місячного каменя… та його застосування… у виготовленні настоянок…» — бурмотів він, записуючи ці слова на пергаменті. — Ось. — Він підкреслив заголовок, а тоді очікувально глянув на Герміону.
— То які ж ці властивості і яке застосування місячного каменю?
Проте Герміона його не слухала. Вона скоса позирала в найдальший кут кімнати, де Фред, Джордж і Лі Джордан сиділи серед групки довірливих першокласників, які старанно щось жували з великого паперового пакета у Фредових руках.
— Вибачайте, але вони зайшли дуже далеко, — розлючено зірвалася вона на ноги. — Ходімо, Роне.
— Я… а що? — явно почав тягти час Рон. — Та ні… ну що ти, Герміоно… не будемо ж ми їх сварити за пригощання цукерками.
— Ти чудово знаєш, що це якісь пампушечки–зносаюшечки або… або батончики–блювончики, або…
— Завиванці–зомліванці? — тихенько підказав їй Гаррі. Один за одним першокласники непритомніли, немовби їх хтось ударяв невидимим молотком. Дехто сповзав на підлогу, а дехто звисав з підлокітників крісел, висолопивши язика. Інші учні, побачивши це все, зареготали, але Герміона розправила плечі й рішуче покрокувала до Фреда з Джорджем, які, тримаючи в руках записники, уважно спостерігали за непритомними першокласниками. Рон почав було підводитись, а тоді завагався і буркнув Гаррі:
— Вона сама впорається, — і втиснувся в крісло всім своїм довготелесим тілом.
— Досить! — наказала Герміона Фредові й Джорджеві, і ті здивовано на неї глянули.
— Твоя правда, — погодився Джордж, — цієї дози цілком досить.
— Я ж вам зранку казала, що ви не маєте права випробовувати цю гидоту на учнях!
— Ми їм заплатили! — обурився Фред.
— Ну то й що?! Це небезпечно!
— Дурниці, — відрізав Фред.
— Перестань, Герміоно, нічого з ними не сталося! — заспокоїв її Лі, переходячи від першокласника до першокласника й запихаючи в їхні роззявлені роти фіолетові цукерки.
— Ось подивися, вони вже очунюють, — додав Джордж. Дехто з першокласників і справді заворушився. Вони були такі ошелешені тим, що опинилися на підлозі або звисали з крісел, що Гаррі не сумнівався — Фред і Джордж про дію цукерок їх не попередили.
— Усе гаразд? — лагідно спитав Джордж у чорнявої дівчинки, що лежала в нього під ногами.
— Зда… здається, так, — невпевнено відповіла та.
— Чудово, — зрадів Фред, але наступної миті Герміона вихопила в нього з рук записник та паперовий пакет з завиванцями–зомліванцями.
— Немає тут НІЧОГО чудового!
— Ще й як є! Вони ж усі живі! — розсердився Фред. — Не можна такого робити! А якщо хтось із них через вас серйозно захворіє?
— Ніхто через нас не захворіє, бо ми все випробували на собі, а зараз просто перевіряємо, чи всі реагують однаково…
— Якщо ви не перестанете, я буду змушена…
— Призначити нам покарання? — вишкірився Фред, ніби кажучи їй «ану спробуй».
— Примусиш нас переписувати тексти? — глузливо додав Джордж.
Усі в кімнаті аж попадали з реготу. Герміона вся витяглася, очі звузились, а у волоссі, здавалося, проскакували іскри.
— Ні, — її голос аж зривався від злості, — я напишу вашій мамі.
— Не напишеш, — перелякано позадкував Джордж.
— Напишу, — Герміона була непохитна. — Вам я не можу заборонити жерти різну гидоту, але годувати нею першокласників ви не маєте права.
Фред і Джордж стояли мов прибиті. Судячи з їхнього вигляду, Герміонина погроза виявилася ударом нижче пояса. Вона востаннє грізно на них зиркнула, тоді шпурнула Фредові його записник та пакет із завиванцями й покрокувала до свого крісла біля каміна.
Рон тим часом так утиснувся в крісло, що ніс стирчав на одному рівні з коліньми.
— Дякую за підтримку, Роне, — в’їдливо кинула Герміона.
— Ти ж і сама впоралася, — пробелькотів Рон. Герміона кілька секунд дивилася на чистий пергамент перед собою, а тоді нервово буркнула: — Погано, я тепер не спроможна зосередитися. Йду спати.
91 
