95 
Можливо, Ерні сказав це все занадто помпезно, але Гаррі зараз був глибоко вдячний за слова довіри від людини, з вух якої не звисають редиски. Після сказаного Ерні на обличчі Лаванди Браун зів’яла посмішка, а Шеймус, як помітив Гаррі, повертаючись до Рона з Герміоною, знітився і набурмосився.
Нікого вже не здивувало, що професорка Спраут почала свій урок словами про важливість СОВ. Гаррі волів, щоб учителі перестали так робити. Йому аж у животі перекручувалося щоразу, як згадував, скільки ще має виконати домашніх завдань. Це відчуття неспокою лише погіршилося, коли професорка Спраут наприкінці уроку завантажила їх черговим рефератом. Після півторагодинного уроку втомлені, просякнуті смородом драконячого гною — улюбленого добрива професорки Спраут, — ґрифіндорці шкандибали до замку майже не розмовляючи. День був важкий і довгий.
Гаррі зголоднів як вовк, а о п’ятій його ще й чекало перше покарання з професоркою Амбридж, тож він зразу подався на вечерю, навіть не заносячи портфель до ґрифіндорської вежі, щоб швиденько попоїсти, перш ніж зустрітися з тим, що йому приготувала доля. Та ледве дійшов до входу у Велику залу, як почув лункий і сердитий голос:
— Гей, Поттере!
— Ну що таке? — втомлено проказав він, обертаючись до Анжеліни Джонсон, котра, здавалося, ось–ось вибухне.
— Я тобі скажу, що таке , — вона ступила до нього крок і сильно штурхнула пальцем у груди. — Як це так вийшло, що ти заробив собі покарання на п’яту годину в п’ятницю?
— Що? — перепитав Гаррі. — А–а, так, проби воротаря!
— Нарешті він згадав! — роздратовано кинула Анжеліна. — Хіба я тобі не казала, що хочу провести пробу разом з усією командою і знайти такого воротаря, що підійде всім? Хіба я не казала, що спеціально замовила квідичне поле? А тепер ти взяв і вирішив не прийти!
— Я такого не вирішував! — обурився Гаррі, прикро вражений несправедливістю її слів. — Амбриджка призначила мені покарання тільки за те, що я сказав їй правду про Відомо–Кого.
— Тоді піди до неї й попроси, щоб у п’ятницю тебе звільнила, — розлючено звеліла Анжеліна, — і мене не цікавить, як ти це зробиш. Скажи їй, якщо хочеш, що Відомо–Хто — витвір твоєї уяви, але ти мусиш прийти на поле!
Вона повернулася й пішла.
— Знаєте що, — сказав Гаррі Ронові й Герміоні, коли вони зайшли до Великої зали, — треба перевірити, чи Олівер Вуд не загинув на тренуванні «Калабані Юнайтед», бо в мене таке враження, що його дух вселився в Анжеліну.
— Які, на твою думку, шанси, що Амбриджка тебе в п’ятницю відпустить? — скептично поцікавився Рон, коли вони посідали за ґрифіндорським столом.
— Менше ніж нульові, — пригнічено відповів Гаррі, накладаючи на тарілку баранячих котлет. — Але спробувати варто. Запропоную їй, хай призначить ще два покарання абощо, не знаю… — І додав: — Хоч би вона мене сьогодні довго не тримала. Нам же треба написати три реферати, попрацювати з макґонеґелським «щезником», підготувати антизакляття для Флитвіка, домалювати посіпачку і почати той дурнуватий щоденник снів для Трелоні…
Рон застогнав і чомусь подивився на стелю.
— А ще, здається, буде дощ.
— До чого тут дощ до наших домашніх завдань? — здивовано підняла брови Герміона.
— Ні до чого, — негайно відповів Рон, і вуха в нього почервоніли.
Коли до п’ятої години залишилося п’ять хвилин, Гаррі попрощався з друзями й пішов до кабінету професорки Амбридж на четвертий поверх. Постукав у двері й почув цукровий голос:
— Заходьте.
Він зайшов обережно, озираючись на всі боки.
Знав цей кабінет ще з часів трьох попередніх господарів. Коли тут мешкав Ґільдерой Локарт, стіни були завішені усміхненими Локартами. За часів Люпина тут, при бажанні можна було побачити в клітці чи акваріумі найдивовижніших темних істот. У часи самозванця Муді весь кабінет був заставлений різноманітними інструментами та знаряддями для виявлення гріхів і таємниць.
Та тепер кабінет було годі впізнати. Скрізь лежали мереживні покривала й скатертини. На окремих серветках стояли вази з засушеними квітами, а одна стіна була прикрашена декоративними тарелями з зображеннями чималеньких кошенят — і кожне на шиї мало інакший бант. Ті кошенята були такі бридкі, що Гаррі дивився на них заціпенівши, доки професорка Амбридж не заговорила знову:
— Добрий вечір, містере Поттере.
Гаррі здригнувся й озирнувся. Він її спочатку не помітив, бо професорка була вбрана у вогненно–квітчастий халат, що зливався зі скатертиною на столі в неї за спиною.
95 
