ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Провинциальная девчонка

Прочитала из сери вторую книгу. Поднадоело. Любовной развязки мало, в основном стрельба. Больше на детективную... >>>>>




Loading...
  111  

— Мамо… — прошепотіла глухо. — А де Ангеліна?..

Іветта дивилася крізь Ліду скляними холодними очима.

— Мамо…

— Тільки ти всьому виною, — раптом мовила Іветта з такою гострою ненавистю, що і скальпель позаздрив би. — Ти мала давно організувати аборт, а ти… Не хочу тебе бачити… Лідочко.

Не хоче? І всі роки сирітські назовні.

— Не хочеш? — закричала Ліда відчайдушно. Вихопила з кишені стару світлину, кинула в лице Іветті. — Це я тебе не хочу бачити! Ніколи! Чуєш? Ти… Ти сука!

І геть. Сходами, сходами… Біжить, спотикається. Дайте повітря!

Надвір. А надворі ж гидота. Мокрий сніг надвечір підмерз, холод до кісток тулиться, поодинокі перехожі в тепло спішать. Ліда вискочила з під'їзду й остовпіла — біля дерева трусилася від сліз Ангеліна.

— Що, нянько! — вигукнула Ліда люто. — Брехня й кроку ступити не дає?!

Ангеліна затрусилася ще більше.

— Лідусю… Біда! Райка з Платоном втекли.

— Що?! Як утекли?..

— А все ти, Лідусю. Усе ти! — заплакала нянька. — Погано тобі жилося! Припекло тобі оце сьогодні сповідь мені влаштовувати! Вони й дременули. Де їх тепер шукати? Платосик же, мабуть, босий, бідаха! Цілий вечір Подолом шастаю, все гукаю. Мати всю міліцію на ноги поставила. Господи, святий

і безгрішний! Допоможи рабі своїй Іветті синочка знайти. Та напоум, Господи, ту Райку божевільну, що за собою його потягла. Це вона, зараза, учудила! Вона! А й подумала би… Хіба вона тим дитя своє врятує? Хіба по ній та ноша. Господи?

Ліда розреготалася так недобре, що нянька й про Бога забула.

— Ти чого, Лідусю?

Ліда нахилилася до землі, взяла грудку льоду. Приклала до щоки.

— Ох хутірська… — прошепотіла. — А ти не вибираєш… Усе своє забираєш…

Побрьохала геть.

— І куди ти, Лідусю? — кричала їй услід Ангеліна. — Хіба не допоможеш Платосика шукати?

— Самі шукайте, — процідила. — Хто він мені такий?..

Розділ 9


Маршрути є! Розпач веде. На плечі всівся, підганяє сироту! Батько помер, мама… Та, що народила, — проклята будь! Кинула. За гроші віддала. Та, що виховала, — проклята будь! За страх. Нагородила ним від початку, суворо контролювала його рівень у Лідиному серці з дня у день, як рівень цукру в крові діабетика. Тоха… Ох же Ліда з ним навошкалася, щоб мамі догодити! Хутірська… Ліда думала — вони схожі. А ні! Тій малій страх очі не заплював. Усе бачила, по-своєму вирішила: своє з собою і гайда! Не купилася! А Ліді тепер куди?! Вона ж… Вербицька. Єдина з усіх справжня Вербицька! Хай навкруги все куплене — прізвища не віддасть! Стас і не ображається, що вона не Скакун. Стас… А чому він не ображається? Мама і його…

Аж заклякла посеред вулиці. Похапцем відшукала мобільний.

— Зоряно, — прошепотіла у трубку. — Можна я в тебе трохи поживу?

— Так, пані Лідо, — сказала Зоряна. — Моя квартира порожня. Ми в Олеговій поки…

— Я їду.

— Куди? — здивувалася Зоряна.

— До тебе. Зоряно. По ключі.

— То ви хочете просто зараз, пані Лідо? Вже ніч надворі. Хіба до ранку…

…На другу годину ночі Ліда Вербицька пріла в шубі у своїх апартаментах. В одній руці ключі від Зоряниної квартири, другою вчепилася в ручку невеличкої валізи на коліщатках.

Утомлений, знервований Стас повернувся о пів на четверту. Надихався тих хімікалій на складах, аж у голові наморочилося, нарахувався тих коробок, налаявся з вантажниками, — йому би поспати. Не до концертів. Та, мабуть, картинка була настільки кумедною — Ліда у шубі на дивані, поряд валіза, — що Стас і про втому забув. Розреготався, як навіжений:

— Дуню, ви куди? У Європу?

Ліда стиснула долоньки, спитала глухо:

— Стасику… Скільки конкретно грошей мама заплатила тобі за те, щоби ти…

Лясь! У Дезінфікатора щока почервоніла.

— Лідо… Кому ти віриш?.. Твоя мати…

Ліда незграбно підвелася, смикнула до себе валізу:

— Стасику. Я йду від тебе…

Насупилася, смикнула головою — не те. Волоцюжку згадала. Усміхнулася ошелешеному Дезінфікатору.

— Стасику… Я сама покидаю тебе…

Він не встиг крикнути: «Ну ти дурна!» або ще щось недоречне і зайве. Розгублено дивився їй услід, а коли двері за Лідою грюкнули, упав на диван, безпорадно скреготнув зубами:

— Блін! Хіба не сука?!

Менш ніж за добу складно перетравити приголомшливі одкровення, що перевертають життя з ніг на голову і вимагають, щоб та голова терміново заклала нові основи подальшого життя. Ліда вискочила на вулицю, хоч збиралася при Стасові демонстративно зухвало викликати таксі й тільки після цього грюкнути дверима.

  111