ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Печать страсти

можно почитать >>>>>

Игра в обольщение

Отлично) всех пережинили, идём женить Харта >>>>>




Loading...
  111  

— Мамо… — прошепотіла глухо. — А де Ангеліна?..

Іветта дивилася крізь Ліду скляними холодними очима.

— Мамо…

— Тільки ти всьому виною, — раптом мовила Іветта з такою гострою ненавистю, що і скальпель позаздрив би. — Ти мала давно організувати аборт, а ти… Не хочу тебе бачити… Лідочко.

Не хоче? І всі роки сирітські назовні.

— Не хочеш? — закричала Ліда відчайдушно. Вихопила з кишені стару світлину, кинула в лице Іветті. — Це я тебе не хочу бачити! Ніколи! Чуєш? Ти… Ти сука!

І геть. Сходами, сходами… Біжить, спотикається. Дайте повітря!

Надвір. А надворі ж гидота. Мокрий сніг надвечір підмерз, холод до кісток тулиться, поодинокі перехожі в тепло спішать. Ліда вискочила з під'їзду й остовпіла — біля дерева трусилася від сліз Ангеліна.

— Що, нянько! — вигукнула Ліда люто. — Брехня й кроку ступити не дає?!

Ангеліна затрусилася ще більше.

— Лідусю… Біда! Райка з Платоном втекли.

— Що?! Як утекли?..

— А все ти, Лідусю. Усе ти! — заплакала нянька. — Погано тобі жилося! Припекло тобі оце сьогодні сповідь мені влаштовувати! Вони й дременули. Де їх тепер шукати? Платосик же, мабуть, босий, бідаха! Цілий вечір Подолом шастаю, все гукаю. Мати всю міліцію на ноги поставила. Господи, святий

і безгрішний! Допоможи рабі своїй Іветті синочка знайти. Та напоум, Господи, ту Райку божевільну, що за собою його потягла. Це вона, зараза, учудила! Вона! А й подумала би… Хіба вона тим дитя своє врятує? Хіба по ній та ноша. Господи?

Ліда розреготалася так недобре, що нянька й про Бога забула.

— Ти чого, Лідусю?

Ліда нахилилася до землі, взяла грудку льоду. Приклала до щоки.

— Ох хутірська… — прошепотіла. — А ти не вибираєш… Усе своє забираєш…

Побрьохала геть.

— І куди ти, Лідусю? — кричала їй услід Ангеліна. — Хіба не допоможеш Платосика шукати?

— Самі шукайте, — процідила. — Хто він мені такий?..

Розділ 9


Маршрути є! Розпач веде. На плечі всівся, підганяє сироту! Батько помер, мама… Та, що народила, — проклята будь! Кинула. За гроші віддала. Та, що виховала, — проклята будь! За страх. Нагородила ним від початку, суворо контролювала його рівень у Лідиному серці з дня у день, як рівень цукру в крові діабетика. Тоха… Ох же Ліда з ним навошкалася, щоб мамі догодити! Хутірська… Ліда думала — вони схожі. А ні! Тій малій страх очі не заплював. Усе бачила, по-своєму вирішила: своє з собою і гайда! Не купилася! А Ліді тепер куди?! Вона ж… Вербицька. Єдина з усіх справжня Вербицька! Хай навкруги все куплене — прізвища не віддасть! Стас і не ображається, що вона не Скакун. Стас… А чому він не ображається? Мама і його…

Аж заклякла посеред вулиці. Похапцем відшукала мобільний.

— Зоряно, — прошепотіла у трубку. — Можна я в тебе трохи поживу?

— Так, пані Лідо, — сказала Зоряна. — Моя квартира порожня. Ми в Олеговій поки…

— Я їду.

— Куди? — здивувалася Зоряна.

— До тебе. Зоряно. По ключі.

— То ви хочете просто зараз, пані Лідо? Вже ніч надворі. Хіба до ранку…

…На другу годину ночі Ліда Вербицька пріла в шубі у своїх апартаментах. В одній руці ключі від Зоряниної квартири, другою вчепилася в ручку невеличкої валізи на коліщатках.

Утомлений, знервований Стас повернувся о пів на четверту. Надихався тих хімікалій на складах, аж у голові наморочилося, нарахувався тих коробок, налаявся з вантажниками, — йому би поспати. Не до концертів. Та, мабуть, картинка була настільки кумедною — Ліда у шубі на дивані, поряд валіза, — що Стас і про втому забув. Розреготався, як навіжений:

— Дуню, ви куди? У Європу?

Ліда стиснула долоньки, спитала глухо:

— Стасику… Скільки конкретно грошей мама заплатила тобі за те, щоби ти…

Лясь! У Дезінфікатора щока почервоніла.

— Лідо… Кому ти віриш?.. Твоя мати…

Ліда незграбно підвелася, смикнула до себе валізу:

— Стасику. Я йду від тебе…

Насупилася, смикнула головою — не те. Волоцюжку згадала. Усміхнулася ошелешеному Дезінфікатору.

— Стасику… Я сама покидаю тебе…

Він не встиг крикнути: «Ну ти дурна!» або ще щось недоречне і зайве. Розгублено дивився їй услід, а коли двері за Лідою грюкнули, упав на диван, безпорадно скреготнув зубами:

— Блін! Хіба не сука?!

Менш ніж за добу складно перетравити приголомшливі одкровення, що перевертають життя з ніг на голову і вимагають, щоб та голова терміново заклала нові основи подальшого життя. Ліда вискочила на вулицю, хоч збиралася при Стасові демонстративно зухвало викликати таксі й тільки після цього грюкнути дверима.

  111