89 
— Що там? — нянька чекала у вітальні.
— Ангеліно, у тебе колись був мужчина? — спустошено прошепотіла Ліда.
Нянька Ліді в очі — гірко-гірко.
— Що? Буде свайба?
Ліда хитнула головою — буде, буде.
— Хоч пожаліла бідну? — спитала нянька.
— Що її жаліти? У неї душа співає, — відказала професорська дочка.
Рая второпала, хто тут головний її ворог, тої миті, коли в обіймах Платона поклялася собі не закричати, та не втрималася, зойкнула від болю. За мить важкий дубовий стілець відлетів від дверей. На порозі стояла Іветта Андріївна Вербицька. Мовчки смикнула з ліжка простирадло, накинула на дівча, потягла геть, і була в тому така прикрість і несправедливість, що Рая не стрималася, розревлася. Услід біг голий Платон, вражено повторював: «Вона моя! Моя!», та Іветта ніби не чула.
Гола Рая плуталась у простирадлі. По ногах — кров, а думки ясні. Ось ця красива пані, що довела її до рожевої кімнати, змусила стати під душ, потім лягти і заспокоїтися, — вона тут цар і бог. Циганка не страшна. У неї очі розгублені, а пані… Пані не вагається. Як у неї ласки не заслужити, тої ж миті викине і не озирнеться. І Платон не врятує: пані й від нього відірве з м'ясом. Пані — ворог. Пані треба боятися і… дурити, щоб і не підкопалася. А Рая навчена. Рая в п'яної мамки копійки з кишені так ловко вигрібала, що та й не помічала — тільки потім товкла: «Де гроші?», а Рая їй: «Пропила ж…»
Іветта Андріївна Вербицька сиділа на краю ліжка, пояснювала: Платону необхідно було пересвідчитися в Раїній цноті, хай це не бентежить дівчину, бо тепер весілля точно буде. Рая слухняно кивала, витирала кулачком сльозу, відводила очі. Весілля? Скоріше б те весілля! Після весілля Рая перетне цілий усесвіт і з усім своїм мотлохом переїде до Платонової кімнати. Замок у дверях змінять. Щоб ніхто…
Тринадцятого січня зранку запрошений стиліст без вагань уклав довгу Раїну косу високою хвилею: Іветта наказала. Нянька допомогла надягти гарну весільну сукню, причепила фату так, як того хотіла Іветта, і Рая стала схожою на недозрілу іспанську інфанту з картини Веласкеса. Стояла посеред рожевої кімнати, куди за задумом Іветти повинен був зайти Платон із квітами й обручками. На душі — хура страхів і сподівань, в очах — повезе ту хуру, не зупиниться.
До кімнати ввірвалася юрба: Платон у шикарному костюмі, Стас із Лідою, Іветта сяє, нянька хреститься. Квіти, гомін. Квіти надто духмяні, ніби женуть геть.
— Раю! Зараз ми підпишемо якісь папери і ти будеш моєю, — сказав Платон.
— Добре, — прошепотіла насторожено, ніби ще слово — і все зіпсує, і все щезне, і знову закине її у злиденний хутір поблизу Петрівки. Зиркнула на пані: не розсердилася?
Іветта по-хазяйськи йшла рожевою кімнатою, керувала:
— Зараз ми вип'ємо шампанського! Працівниця загсу приїде за годину, тож ми маємо час порадіти за Платона і Раєчку в родинному колі, а потім…
— Навіщо їм тут розписуватися? — здивувався Стас. — У загсі краще. Більш урочисто. Така подія…
Іветта завмерла.
— Знаєте, молодий чоловіче… — не договорила.
— Хочу в загс! — сказав Платон.
— їдьмо! — задьористо вишкірився Стас. Усміхнувся Іветті: — Ви з нами?
Ліда перелякано зиркнула на Платонові ноги — босий! Заспішила до Стаса.
— Стасе, ти не розумієш…
— Взувайся, Лідо, — так недобре прошепотів Стас, що Ліда лише кивнула, побігла до передпокою. На матір і не глянула — страшно.
За мить посеред рожевої кімнати лишилися ошелешені Іветта Андріївна й Ангеліна. Нянька перелякано дивилася на скам'янілу хазяйку і поворухнутися не сміла. Порожня тиша гула, вимагала звуків. Знадвору загуркотів двигун «тойоти». Ангеліна зірвалася, побігла до вікна.
— Поїхали! — ніби прорвало. — Хай Бог милує, що буде?
— Стіл накривай, — люто прошипіла Іветта.
Година рання. Загс порожній. У величезному, обкладеному пістрявим гранітом холі мерзлі пальми в діжках і штатний фотограф у жмаканому піджаку — ночував тут чи що?
— Фото і відеозйомка. Недорого.
— А де розписують? — розсміявся Стас. — Чи ви тут усі спите й досі? Молодята чекають! Музику давайте. Мендельсона! Чи Шнітке.
З урочистої зали у хол визирнула сувора жіночка з яскравим макіяжем, у довгій, схожій на професорську мантію, хламиді.
— Що за неподобство? Припиніть галасувати. До початку робочого дня ще десять хвилин. І ви не перші.
— Розписуйте! — вигукнув Стас. — У нас надзвичайні обставини. Так, Платоне?
89 
