91 
— Добре, — із полегшенням.
Платон усміхнувся:
— Треба нагодувати бичка.
«Який жах! — холодно констатувала Іветта подумки. — Мабуть, вона розповідає йому про худобу зі свого хутора… — Розкладала пігулки в пластянки, трусилася від гніву. — Треба буде поговорити з нею про теми, які слід обговорювати з Платоном, а яких краще уникати, бо ще про матір свою алкоголічку заведе, про малих… Шкода! Шкода, що Платон не втерпів. Надто мало часу минуло, я не встигла ретельно підготувати ляльку. Доведеться надолужувати…»
Простягнула дівчині пластянки, підштовхнула поглядом — іди, та Рая не встигла ступити й двох кроків, коли Іветта раптом зойкнула, вигукнула:
— Стій! Стій, Раєчко! Я мало не забула найголовніше.
В окремій упаковці лежали великі рожеві пігулки. Іветта дістала дві, простягнула дівчині:
— Пий…
— Це вітаміни? — тільки й наважилася запитати Рая.
— Так. Хочеш бути з Платоном, мусиш пити їх щодня.
— Довго?
— Завжди.
То були не вітаміни. Радикальні контрацептиви, що після них у жіночому лоні, як у В'єтнамі після напалму, нічого життєдайного. Платонове сім'я ніколи не повинно було прорости. Ніколи Іветтин син не нестиме відповідальність за чиєсь життя. Тут усі навкруги тільки для нього і заради нього, а не він для них.
Рая йшла геть — дрібненька, висока хвиля з волосся, біла сукня весільна волочиться, пластянки в руках. Іветта провела її поглядом, наказала няньці:
— Прибирай зі столу, Ангеліночко.
— А як Лідуся зі Стасиком повернуться? Все ж — подія, а всі порозбігалися по кутах. І не відсвяткували.
— Ніхто і не збирався. Діло зробили — і добре.
— То й собі відпочивати йдіть.
— Справа є, — Іветта присіла до столу, відсунула тарілки, розгорнула грубий блокнот. Зміни в житті Платона вимагали корекції методів лікування, й Іветта Андріївна Вербицька вирішила не відкладати таку важливу справу на потім.
Нянька покрутилася біля хазяйки, присіла поруч:
— І що ті блаженні там удвох роблять? Як думаєте? Якось дуже підозріло тихо. Як задушить? Воно ж межі не знає…
— Я додала до Платонових ліків снодійного. Хлопчику треба відпочити… — прошепотіла Іветта.
Ніч — мед. І вартовому б очі зліпила. Нескінченна відповідальність — така ж дурня, як і вічний двигун. Спати.
У кімнаті — мед. І хотів би різких рухів — не вийде. Місяцю з неба того меду не розігнати, слова до тиші липнуть. Спати… Платон із Раєю сиділи на килимі. Бичок глиняний поміж них — третій зайвий. Платон випростав голі ноги, сперся спиною на ліжко — все ляльку свою роздивлявся.
Вона поруч скрутилася, коліна до грудей, а здається — підборіддям у хмарку, бо ж і досі в сукні весільній. Оце б і не знімала аж доти, доки весь хутір не збіжиться, щоби було потім про що язиками ляскати. Дивилася на прозорий довгий поділ і, здається, тільки тепер починала усвідомлювати, що сталося в її житті за останні тринадцять днів. От доля-хура. Закинула, Рая й оком змигнути не встигла. Мамка — у потилицю, малих — подалі, а тут — він. Він. Очей не відвести, руки цілувати, плакати біля нього від щастя, сподіватися… Поки серденько тьохкало, раз-два — жона. Хіба так буває? У чому підступ? Наче йшла полем і трофей знайшла. А потрібен він їй чи зайвий?.. Ухопила — й бігти. А нині спинилася. І що з тим усім далі робити? «Та якось буде. Пані треба слухатися і якось буде», — забідкалася подумки.
— Раю… Чому ти кричала позаминулої ночі? — почула Платонів голос.
Знітилася. Ой, засміє дурну!
— Боліло… — прошепотіла.
— Іншим не боліло. Мовчали, — збентежився.
Рая зиркнула скоса, згадала прекрасне кіно про любов і жінку на широкому ліжку, наважилася.
— Навчи… — ледь чутно.
Платон здивовано насупився, задумався. Відкинув волосся з лоба, раптом стиснув свій зап'ясток.
— Хочу, щоб було, як тоді… Коли ти посеред ночі зайшла до моєї кімнати і зап'ястку стало гаряче. Ти… можеш?
Вона почервоніла: можу. Повернула до нього обличчя і мало не розридалася. Наче все, що з нею інші робили — хоч би й ґвалтували — то нормально, то можна, бо не на ній гріх, бо вона до того й кроку не ступила. А як самій треба… Ой сором! Як він знає, що вона пробралася тої ночі до його кімнати і лише поцілувала? Він же спав.
Потяглася до Платона. Він напружився. Похапцем вдихнув, відкинув голову назад, і Рая тицьнулася просто в хлопцеву шию. Завмерла. Обережно торкнулася вустами прозорої шкіри.
91 
