Особенно,... 
148 
Гандальф переступив поріг і торкнувся першої сходинки. Але в цей момент події звалилися на них лавиною. Хтось ухопив Фродо за кісточку; він із зойком упав. Поні Білл перелякано заіржав, крутнув хвостом, рвонувся геть берегом озера і миттєво щез у темряві. Сем кинувся за ним, але, почувши крик Фродо, повернувся, плачучи й лаючись. Інші, обернувшись, завмерли: вода в озері кипіла, наче від південного кінця його пливла ціла армія змій.
З води висунулося, звиваючись, довге щупальце, сяюче блідо–зеленим світлом, — це воно вхопило Фродо чіпкими пальцями за ногу й тягло до води. Сем, упавши на коліна, хлиснув щупальце своїм кинджалом.
Пальці розчепилися, Сем потягнув Фродо у ворота, кличучи всіх на допомогу. З води простягайся інші щупальця, не менше двадцяти. Темна вода клекотіла, курилася смердючою парою.
— Усі до воріт! Нагору сходами! Мерщій! — крикнув Гандальф, і Хранителі, оговтавшись від заціпеніння, яке скувало всіх, крім Сема, поспішили слідом за магом увійти у ворота.
І дуже своєчасно. Сем і Фродо ледве здолали кілька сходинок, а Гандальф лише почав підніматися, коли чіпкі щупальця перетнули вузьку смужку берега й заходилися лазити по стінах та воротах. Одна така «змія» полізла через поріг, поблискуючи в світлі зірок. Гандальф зупинився й обернувся. Можливо, він підбирав слово, щоб закрити ворота, але воно не знадобилося: велика кількість кінцівок, звиваючись, схопилася за стулки воріт і з жахливою силою зачинила їх. Стулки з гуркотом зійшлися, розбудивши луну, і світло зникло. Крізь камінь доносилися глухі удари й тріск.
Сем, чіпляючись за руку Фродо, сповз на сходинку в чорній темряві.
— Бідний, бідний Білл! — промовив він придушеним голосом. — Бідолашний… Вовки, змії!.. Змії для нього — це вже занадто. Але мені довелося обирати, пане. Я повинен був іти з вами!
Вони почули, як Гандальф спустився назад до дверей і вдарив по них патерицею.
Каміння загуло, сходи задрижали, але ворота не піддалися.
— Кепська справа! — сказав маг. — Шляху назад ми вже не маємо. Залишається лише знайти вихід — по той бік гір. Судячи із звуків, зовні накидали валунів, а дерева вирвали з коренем і ними заклинили ворота. Шкода — красиві були дерева, росли так довго…
— Я відчував, що: поруч є щось жахливе, з моменту, як ступив ногою у воду, — промовив Фродо. — Але хто це був чи були?
— Не знаю. Та всі ці щупальця прямували до однієї мети. Якась тварюка прокралася, а може, її вигнали з темних підгірних вод. Там, у проваллях землі, мешкають істоти більш давні й бридкі, ніж орки…
Про те, що ця тварюка, хто б вона не була, з усього загону потяглася за Фродо, Гандальф пригадувати не став.
Боромир тихо пробурмотів кілька слів, але кам’яні склепіння посилили звук до хрипкого шепоту, і всі почули:
— Провалля землі! І туди ми прямуємо, хоча я проти… Хто поведе нас тепер у цій мертвій темряві?
— Я поведу, — сказав Гандальф, — і Гімлі мені допоможе. Стежте за моєю патерицею!
Маг високо здійняв патерицю — на її кінці зайнялося слабке світло–г–і покрокував крутими сходами. Широкі сходи добре збереглися, рівно дві сотні сходинок; вони перейшли у склепистий коридор з рівною підлогою.
— Давайте присядемо тут, на площадці, і поїмо, якщо вже їдальні немає! — запропонував Фродо.
Він уже оговтався від перенесеного переляку й тепер відчував страшенний голод.
Пропозицію було схвалено всіма. Присіли на верхніх сходинках, ледь розрізняючи неясні постаті друзів у напівтемряві; після їжі Гандальф дав кожному втретє по ковтку рівевделльського питва.
— Боюсь, мирувару надовго не вистачить, — сказав він, — але Після сьогоднішніх подій без нього не обійтися. А доки дійдемо до виходу — якщо тільки нам дуже пощастить, — то й залишок увесь використаємо. Будьте обачні й з водою теж. У Морійських копальнях багато джерел та колодязів, але їх чіпати не можна. Нам може не випасти нагоди наповнити бурдюки й фляги, доки не спустимося до Маревої Долини.
— Скільки ж триватиме перехід? — запитав Фродо.
— Не можу сказати. Це залежить від багатьох причин. Але якщо правильно підемо, не заблукаємо й не потрапимо до якоїсь пастки, знадобиться три або чотири переходи. Від Західних воріт до Східних — не менше сорока миль по прямій, а шлях може й дуже кружляти.
Відпочивали зовсім недовго, піднялися й вирушили. Усім хотілося подолати Морію якнайшвидше, і загін рухався ще кілька годин, борючись із сильною втомою. Гандальф увесь час ішов попереду. Патериця в його лівій руці ледь освітлювала землю у нього під ногами, а в правій він тримав свого меча, Гламдринга. За магом йшов Гімлі, очі його виблискували в слабкому світлі, коли він роздивлявся по боках. За гномом тримався Фродо; він теж витяг Жало; але леза Жала й Гламдринга не світилися і це хоча б трохи заспокоювало: адже мечі стародавніх ельфійських ковалів холодно світилися, якщо поблизу з’являлися орки. За Фродо йшов Сем, потім Леголас, молодші гобіти й Боромир. У темряві, останнім, ішов Арагорн, зберігаючи похмуре мовчання.
148 
