ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Муж напрокат

Все починається як звичайний роман, але вже з голом розумієш, що буде щось цікаве. Гарний роман, подарував масу... >>>>>

Записки о "Хвостатой звезде"

Скоротать вечерок можно, лёгкое, с юмором и не напряжное чтиво, но Вау эффекта не было. >>>>>

Между гордостью и счастьем

Не окончена книга. Жаль брата, никто не объяснился с ним. >>>>>

Золушка для герцога

Легкое, приятное чтиво >>>>>




  118  

— Що вірно, то вірно, — погодився Сем. — Зате зараз я поспішаю жахливо. Ми вирішили розібратися з вашими справами, і на мене чекає пан Фродо. Я тільки забіг побачитися, подивитися, як ви тут живете.

— Пречудово живемо, — сказала матінка Вовнер. — І було б ще краще, якби не ці злодії й розбійники.

— Ну, Семе, біжи, — сказала Трояндочка. — Якщо ти допомагав пану Фродо увесь цей час, не годиться залишати його зараз, коли починаються справжні небезпеки!

Сем онімів від такого несправедливого докору, але йому довелося б витратити тиждень, щоб докладно порозумітися, і тому він круто обернувся, скочив у сідло і натягнув повідця, але Трояндочка встигла зістрибнути з Ганку і підбігти до нього.

— Знаєш, Семе, ти так гарно виглядаєш! — вигукнула вона. — Поспішай! Але будь обережний, будь ласка, і як проженеш лиходіїв — відразу до нас!

У Заріччі вже все вирувало. Повернувшись, Сем застав і юрбу молоді, і близько сотні дорослих, кремезних гобітів, озброєних сокирами, кувалдами, довгими ножами та кийками, у деяких були навіть мисливські луки. А з околишніх ферм прибували все нові добровольці.

Розпалили багаття: по–перше, це суворо заборонялося, по–друге, ставало темно. Меррі велів перегородити дорогу на обох кінцях селища. Присланий загін, наштовхнувшись на перешкоду, відразу ж зупинився, а коли стражники втямили, що до чого, більшість, зірвавши пера із шапок, приєдналися до повстанців, а інші потихеньку накивали п’ятами.

Коли Сем з’явився, Фродо розмовляв зі старим Вовне–ром, а околишні жителі стояли навколо щільним гуртом і розглядали їх з цікавістю та подивом.

— З чого ж починати? — запитав Вовнер.

— Поки що не знаю, — сказав Фродо, — спершу треба зібрати відомості. Скільки тут у вас розбійників?

— Важко сказати. Вони то приходять, то зникають. Близько півсотні в їхньому сараї по дорозі на Гобітон, звідти вони розповзаються всюди красти — це в них називається «реквізиція». Але при начальнику завжди залишається не менше двох дюжин, при Губернаторі тобто. Взагалі ж він проживає в Торбі, але останнім часом не показується, вже десь два тижні. Щоправда, його люди нікого до садиби не підпускають.

— Але здоровили є не тільки в Гобітоні, чи не так? — запитав Пін.

— Де їх тільки немає! Ціла зграя на півдні, у Глибокопі, і над Сарнським Бродом, і в Лісовій Межі, кажуть, ховаються, а при Роздоріжжі збудували собі будинок. Та ще є Підвали, тобто старі льохи в Гобітоні, там вони в’язницю влаштували… А взагалі ж цих негідників по всій Го–бітанії більше трьохсот не набереться. Якщо навалимося усім миром, впораємось.

— Зброя в них є? — запитав Меррі.

— Батоги, палиці та ножі. Їм цього вистачає. Але якщо дійде до сутички, в них знайдеться, безперечно, щось серьозніше. Деякі навіть луки мають. Вони якось застрелили декого з наших…

— Бачиш, Фродо, — мовив Меррі, — я казав: без бійки не обійтися. Ті першими почали убивати!

— Не зовсім так, — заперечив Вовнер. — Стріляти почали ваші, пане Перегріне. Батечко ваш не бажав підкоритися Лотто, мовляв, якщо кому й правити Гобіганією, то це законному тану, а не самозванцю. Тоді Лотто наслав своїх людей, а пан Тук заявив, що не дозволить втручатися у свої справи. Тукам добре, вони мають у Пагорбах глибокі нори, та ще й Великі Кладівники. Туки лиходіїв до своєї землі і на крок не пускають. Якщо хто й заблукає — проганяють, а трьох застали за крадіжкою — тих і зовсім застрелили. Тоді здоровили дуже озлобилися, обложили садибу Туків, ніхто туди не пройде і звідтіля не вибереться…

— Молодці родичі! — вигукнув Пін. — І все–таки з ними треба зв’язатися. Я їду до Кладівників. Хто зі мною?

Визвалося декілька хлопців. Їм відразу підвели поні.

— До скорого побачення! — крикнув Пін. — Навпростець тут не більше ніж чотирнадцять миль, до ранку приведу ополчення!

Меррі засурмив у ріг, гобіти дружно крикнули «Ура!», і Пін з товаришами зник у густому мороці ночі.

— І все ж мені противне вбивство, — зітхнув Фродо. — Намагайтеся щадити навіть цих негідників, якщо не буде загрози для життя гобітів…

— Добре, — кивнув Меррі. — Візиту наших нових знайомих з Гобітона можна чекати з хвилини на хвилину. І вони сюди не базікати прийдуть! Постараємося обійтися з ними по–шляхетному, але готуватися треба до гіршого. В мене є план…

— Добре, — сказав Фродо. — Влаштовуй усе, як ти розумієш.

  118