Особенно,... 
72 
— Тобі ще мало, Горбагу? То одержуй за все відразу!
Він скочив на мертве вже тіло і топтав його, і толочив, і колов ножем ще і ще.
Наситившись помстою, він закинув голову і, тріумфуючи, хрипко, страшно закричав. Потім, облизнувши ніж, взяв його в зуби, підхопив клунок і побіг до сходів у надбудові.
Роздумувати не було часу. Сем міг би вискочити через інші двері, але його помітили б, і недовго гралися б у хованки гобіт з двома орками. Залишалося єдине: вибігти з гучним криком навперейми Шагратові. І хоча Сем навіть не торкався Персня, близькість його переповнювала жахом прислужників Саурона, а з меча линуло згубне світло, безжалісне сяйво зірок з жахливої країни ельфів, від одної згадки про яку застигала чорна кров орків. Шаграт не зміг прийняти бій, не випустивши цінної здобичі. Він зупинився, загрозливо буркочучи і ощиривши зуби, а коли Сем пішов на нього, різко відстрибнув убік і кинув свій вузол з розмаху йому в обличчя. Сем устояв, але похитнувся; Шаграт стрімголов пронісся повз нього і скотився вниз по сходах. Сем, лаючись, припустив було наздогін, але зупинився. Передусім — рятувати Фродо! Біля шпиля ще залишився Снаг. Знову треба було вибирати, і до того ж швидко. Якщо дати Шаграту піти, він приведе сюди нових бійців. Але якщо погнатись за ним, Снаг може тим часом заподіяти щось непоправне… Та ще невідомо, чи наздожене Сем Шаграта і чи вийде живим з двобою. Отож, треба спочатку пошукати тут, вирішив Сем.
— Може, я знову помиляюся, тільки Фродо самого залишати більше не можна!
Так Шаграту вдалося без перешкод спуститись, перетнути двір і покинути фортецю, несучи під пахвою важкий чорний вузол. Коли б Сем міг передбачати наслідки!
Але Сема поглинуло головне завдання: здолати останні кроки, що відокремлювали його від полоненого друга.
Сем бігцем перетнув майданчик, перестрибнув поріг вежі. Проліт сходів був ледве освітлений. Кам’яні східці гвинтом вились попід муром; високо вгорі блимав самотній смолоскип. Сем піднявся східцями, намагаючись не шуміти, і незабаром був уже біля смолоскипа. Ліворуч від нього виявилася вузька бійниця, що виходила на захід, — світло з неї вони бачили, вийшовши з тунелю. Сем поквапився попрямув далі. Наступне вікно виходило на схід, над ним теж горів смолоскип, освітлюючи короткий поперечний коридор. З іншого кінця пробивалися крізь бійницю відблиски заграви. Тут сходи кінчалися. Сем проскочив до коридора і побачив обабіч нього низькі дверцята, замкнуті засувами. «Глухий кут, — зрозумів Сем. — Варто було дертися так високо! Невже далі нікуди йти?»
Він повернувся до першого майданчика і поторгав двері — вони не зрушили з місця. Знову побіг нагору. Піт заливав очі. Дорогоцінні хвилини спливали одна за одною в безплідних спробах. Йому було тепер наплювати на Шаграта, Снага і усіх орків Мордору. Він бажав лише знайти Фродо, зазирнути в очі, торкнутися його руки.
Нарешті, вкінець стомлений, він опустився на верхню сходинку і затулив обличчя руками. Його оточувала тиша, ворожа тиша. Смолоскип догорів, засичав тихо і згас. Темрява холодною хвилею залила гобіта. І раптом, сидячи ось так після довгих і марних зусиль, сам собі дивуючись, Сем заспівав давню гобітанську пісеньку.
Голос його лунав слабко і непевно в темряві вежі — жоден орк, що має вуха, не сприйняв би цю пісеньку за переможний спів величного воїна–ельфа. Сем виводив знайомі з дитинства наспіви, щось із віршів Більбо, і згадував про далеку рідну країну. Мало–помалу він ожив, голос зміцнів, а на просту мелодію самі собою лягли слова:
- Можливо, в Західних краях
- У променях ясних
- Бринить під небом на вітрах
- Духмяний квіт весни.
- У чистім дзеркалі струмків
- Гойдаються ліси,
- Вплітаючи у шум вітрів
- Пташині голоси.
- Там самоцвітами зірок
- Палають небеса,
- Їх світ крізь плетиво гілок
- Спливає, мов роса.
- Хай згинули мої сліди
- У темній глибині, —
- Твердиням Тіні і біди
- Не загасить вогні
- Ельфійських зір у далині,
- Де сяє Вічний край!
- Ще вернуться веселі дні, —
- Тому ні сонцю, ні весні
- Я не кажу «прощай»!
— Я не кажу «прощай», — повторив він і змовк.
72 
