Особенно,... 
75 
Він старанно згорнув свій сірий плащ — пакунок вийшов на подив маленький, — поклав у торбу, закинув її за плече, натягнув орчий шолом і накинув чорний плащ.
— Гаразд! — оглянувши себе, сказав він. — Тепер ми більш–менш подібно до них. Ходімо, пане!
— Мене надовго не вистачить, — сумно посміхнувся Фродо. — Сподіваюсь, ти розпитав, де тут найкращі трактири? Чи забув, що нам пити–їсти треба?
— А, щоб мене розірвало, забув, пане! — схаменувся Сем. — Оце ви нагадали, так у мене відразу і живіт затягло, і в горлі пересохло! Вже й не пам’ятаю, коли ми останній раз щось у роті тримали… Доки я вас шукав, у мене все з голови вилетіло! Ну, поміркуємо… На мене самого хлібців і Фарамирових запасів вистачило б на пару тижнів, якщо розтягнути. Отож на двох і ще менше. А води у флязі — краплина, і двох ковтків не буде. Пошукати тут? Хіба орки не п’ють, не їдять? Чи вони живляться тільки смердючим повітрям і отрутою?
— Зовсім ні, — сказав Фродо. — Той, хто їх створив, уміє лише наслідувати і передражнювати; нового він створити не може. Орки, як і все живе, повинні їсти. Їм годиться і багниста вода, і тухлятина, але отрути вони не перенесли б. Мене ж тут годували, так що я навіть ситіший за тебе. Напевно тут є якісь комори…
— Так, тільки шукати ніколи!
— Не все ще так погано. Поки ти ходив, я зробив маленьке відкриття. Он бачиш ганчір’я, що лежить жужмом у кутку? Під ним знайшлась моя торба. Вони її, звичайно, перетрусили, все розкидали, частину потоптали, але вигляд і запах ельфійських хлібців їм ще миліший, ніж Гор–луму. Отож і я не без харчів. А ось гондорські припаси відібрали і фляжку розчавили….
— Ну, тоді і турбуватися нема про що. Їжа на перший час є, з водою, щоправда, трохи гірше. Ходімо. Якщо забаримось, нам ніяка вода не допоможе…
— Спершу попоїси, — сказав Фродо, — інакше я і з місця не рушу. Ось тобі шматочок хлібця, і запий, скільки там залишилося. Справи наші безнадійні, нічого турбуватися про завтрашній день…
Нарешті вони вирушили у дорогу. Злізли по драбині (Сем стягнув її і поклав у коридорі поруч із скорченим тілом Снага). До вежі прокралась темрява, але плаский дах ще трохи освітлювала заграва від Ородруїну; підібравши два щити, вони увійшли під баню надбудови.
Довго і тяжко спускалися вони нескінченними сходами. Камера під шпилем тепер здавалася їм затишним сховищем. А тут вони знову були на видноті, затиснуті вогкими, чужими стінами. Усе наче повмирало у фортеці над Кіріт–Унголом, та залишилися страх і ворожість.
Перед тим, як вийти надвір, вони затрималися. Навіть тут, за товстими стінами донжона, відбивалися люті чари невсипних Вартових. Їхні чорні, нерухомі постаті було ледве видно під ворітьми. Кожен крок по двору, устеленому тілами орків, давався друзям важко. Пружна сила остаточно зупинила їх за десять кроків від арки. Просунутися ще хоча б на п’ядь значило зазнати нестерпного болю у всьому тілі, до краю напружувати волю. Фродо безпорадно повалився на холодні плити.
— Не можу більше, Семе, — прошепотів він. — Я, здається, зараз знепритомнію… Ох, не знаю, що зі мною…
— Але я знаю, пане. Тримайтеся! Це все та брама. На ній якесь пекельне закляття. Але пройшов же я сюди, отож вийдемо й звідси. Навряд чи це більш небезпечно!
Він витяг фіал Галадріелі. Ніби винагороджуючи за мужність і твердість руки, що здійснила стільки вражаючих вчинків, кришталева посудинка спалахнула відразу на повну силу, полилося світло, подібне до блискавки.
— О Елберет Гілтоніель! — вигукнув Сем.
Чогось перед очима у нього постали ельфи, які колись зустрічалися їм у Лісовій межі Гобітанії, і залунала пісня, що налякала Чорного Вершника…
Сила Вартових зламалася зненацька, як рветься занадто натягнута струна; Фродо і Сем пішли, а потім і побігли, промайнули під аркою, повз обидві жахливі постаті з палаючими очима, а лише ступили на дорогу — за їхніми спинами склепіння надломилось, і брама фортеці впала, розпадаючись купою трісок і щебеню. Задеренчав дзвін. Вартові пронизливо, верескливо застогнали. З пітьми, що клубочіла в небі, їм відгукнулось волання, сповнене лютої злості. З чорного неба, як снаряд, зірвався крилатий назгул, роздираючи своїм воланням густу хмарову завісу.
Розділ 2
НА ЗАТЕМНЕНИХ ЗЕМЛЯХ
Обачність Сема спрацювала і цього разу: він миттєво сховав фіал за пазуху.
75 
