ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Охота на пиранью

Винегрет. Але ні, тут як і в інших, стільки намішано цього "сцикливого нацизму ©" - рашизму у вигляді майонезу,... >>>>>

Долгий путь к счастью

Очень интересно >>>>>

Леди туманов

Красивая сказка >>>>>

Черный маркиз

Симпатичный роман >>>>>




  127  

Рон увірвався в задушливе й захаращене Слизорогове помешкання, перечепився через прикрашений китицями ослінчик для ніг, зберіг рівновагу лише тому, що схопив Гаррі за шию, й пробурмотів:

- Вона цього не побачила, ні?

- Вона ще не прийшла, - відповів Гаррі, дивлячись, як Слизоріг відкриває набір для настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.

- Це добре, - гарячково мовив Рон. - Як я виглядаю?

- Дуже привабливо, - м'яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини. - Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.

- Класно, - зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.

Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.

- Ну що, знов нормальний?-засміявся Гаррі. - Дуже вам дякую, пане професоре.

- Нема за що, хлопче, нема за що, - відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у найближче крісло. - Йому б зараз дати чогось для настрою, - додав Слизоріг, подріботівши до столика з напоями. - Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в дубовій бочці меду… гм… хотів подарувати Дамблдорові на Різдво… та нехай… - він махнув рукою, - він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів нерозділеного кохання…

Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше після невдалої спроби видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в Слизорога й далі буде веселий настрій… якщо вони вип'ють певну кількість настояного в дубових діжках меду…

- Ну ось, прошу, - Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій. - Ну, многая і благая тобі літа, Ральфе…

- …Роне… - зашепотів Гаррі.

Але Рон, не дослухавши тосту, перехилив келих з медом до дна.

Минула єдина мить, коротша за удар серця, і за цю мить Гаррі відчув, що сталося щось жахливе, а Слизоріг, здається, ні.

- …і нехай збудуться твої…

- Роне!

Рон випустив з рук келиха; підвівся з крісла й повалився на підлогу; руки й ноги почали судомно смикатися. З рота пішла піна, а вирячені очі ледве трималися в очницях.

- Пане професоре! - закричав Гаррі. - Зробіть щось!

Та Слизорога паралізував жах. Рон тіпався й задихався; шкіра почала синіти.

- Що… але ж… - белькотів Слизоріг.

Гаррі перестрибнув через низенький столик до відкритого Слизорогового набору для настійок і почав виймати звідти різні баночки й торбинки, а в нього за спиною з Ронового горла виривалося жахливе уривчасте булькання й хрип. І ось він знайшов цей засохлий, схожий на нирку, камінчик, що його Слизоріг забрав у нього на уроці настійок.

Гаррі кинувся до Рона, розціпив йому зуби й укинув у рота безоар. Рона потужно пересмикнуло, він хрипко зітхнув, а його тіло обм'якло й заспокоїлося.


- РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ -


Ельфи сідають на хвіст


- То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження? - запитав Фред.

Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко - на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.

- Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, - похмуро додав Джордж, поклавши на тумбочку біля Ройового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля Джіні.

- Так, коли ми уявляли собі цю сцену, то він принаймні був притомний, - сказав Фред.

- Ми чекали його в Гоґсміді, хотіли здивувати… - зітхнув Джордж.

- Ви були в Гоґсміді? - здивувалася Джіні.

- Ми думаємо, чи не купити нам крамничку «Зонко», - невесело пояснив Фред. - Така собі Гоґсмідська філія, знаєш. Але чи треба нам вона, якщо вам не дозволятимуть у вихідні купувати наші товари… та то вже деталі…

Він підсунув до Гаррі стільця й подивився на бліде Ронове обличчя.

- Гаррі, як саме це сталося?

І Гаррі всоте, як йому здавалося, переповів те, що розказував Дамблдорові, Макґонеґел, мадам Помфрі. Герміоні та Джіні.

  127