129 
- Чому це?-запитав Фред.
- По-перше, обидва напади закінчилися б смертю, як би не щасливий збіг обставин. А по-друге, ні отрута, ні намисто, здається, не потрапили до тієї особи, яку планувалося вбити. Звісно, - замислено додала вона, - від цього той, хто це задумав, стає ще небезпечніший, бо йому, видно, байдуже, скільки загине людей, перш ніж він добереться до своєї жертви.
Ніхто не встиг висловити своєї думки про ці зловісні припущення, бо двері палати знову відчинилися й забігли містер та місіс Візлі. Під час перших відвідин лікарні вони лише переконалися, що Рон обов'язково одужає, а от зараз місіс Візлі схопила Гаррі в обійми й міцно-міцно пригорнула. - Дамблдор нам розповів, як ти врятував Рона безоаровим каменем, - заридала вона. - Ой, Гаррі, що нам сказати? Ти врятував Джіні… ти врятував Артура… а тепер ти врятував Рона…
- Не треба… я не… - розгубився Гаррі.
- Уже половина нашої родини завдячує тобі життям, - хрипко сказав містер Візлі. - Гаррі, я можу сказати одне- родині Візлі страшенно пощастило, коли Рон вирішив сісти у твоє купе «Гоґвортського експреса».
Гаррі не знав, що й сказати, і зрадів, коли мадам Помфрі знову нагадала, що біля Ройового ліжка можуть перебувати не більше як шість відвідувачів. Вони з Герміоною одразу встали; Геґрід теж вирішив піти з ними, залишивши Рона з родиною.
- Йой, яке жахіттє, - бурчав собі в бороду Геґрід, коли вони втрьох ішли коридором до мармурових сходів. - Стілько заходів безпеки, а діткам усе одно завдають шкоди… Дамблдор дуже си тривожить… він багато не мовить, але я ж бачу…
- Геґріде, а що він про все це думає? - насилу стримуючи сльози спитала Герміона.
- Та в нього, певно, сотні думок, з такою ото головою, - захоплено сказав Геґрід. -Але він не знає, хто надіслав те намисто чи підсипав трутки у вино, бо інакше їх би вже спіймали. Що мене непокоїть, - додав тихенько Геґрід, озираючись (Гаррі про всяк випадок перевірив, чи немає під стелею Півза), - се скілько ще діятиме Гоґвортс, якщо й далі нападатимуть на діточок. Знову як з тою Таємною кімнатою. Спочатку паніка, батьки забирають діточок зі школи, а тоді вже Рада опікунів…
Геґрід замовк - повз них статечно линув привид довго косої жінки, а тоді хрипко зашепотів далі:
- …Рада опікунів зачне вирішувати, щоб нас назавше закрити.
- Та ви що? - занепокоїлася Герміона.
- Треба все бачити з їхнього боку, - тяжко зітхнув Геґрід. -Тобто воно й завше було ризиковано відправляти діточок у Гоґвортс. Усяке може трапитися, коли сотні не повнолітніх чаклунів жиють усі вкупочці, але спроби вбити, то вже цілком інше. Не дивно, що Дамблдор гнівається на Сн…
Геґрід урвав на півслові, і на тій частині його обличчя, що не заросла кошлатою чорною бородою, з'явився знайомий винуватий вираз.
- Що? - миттєво перепитав Гаррі. - Дамблдор гнівається на Снейпа?
- Я такого не казав, - заперечив Геґрід, але його зрад жували злякані очі. - Йой, то вже пізна година, скоро північ, я мушу…
- Геґріде, чому Дамблдор гнівається на Снейпа? - голосно допитувався Гаррі.
- Цс! - сердито й перелякано засичав Геґрід. - Чого ти так галасуєш, Гаррі, хочеш, аби я втратив роботу? Хоча тобі все їдно, ти ж відмовився від догляду за магіч…
- Не треба мене соромити, тобі це не допоможе! - рішуче урвав його Гаррі. - Що зробив Снейп?
- Не знаю, Гаррі, я си не повинен був того чути взагалі! Я… ну я того вечора виходив з Лісу й почув, як вони бала кали… ну, сварилися. Я не хтів привертати до себе уваги, тому си причаїв і аж вуха затулив, але то була така… палка дискусія, що тєжко було її не чути.
- Ну? - не вгавав Гаррі, коли Геґрід почав ніяково човгати своїми ножищами.
- Ну… я тілько чув, як Снейп казав, ніби Дамблдор має завеликі надії, і що він… себто Снейп… уже не хтів би того робити…
- Що робити?
- Не знаю, Гаррі, але Снейп щось таке балакав, ніби він троха си перепрацював… але Дамблдор йому прямо сказав, що той на це погодився і нема на то ради. Був дуже суворий з ним. А тоді ще сказав, що Снейпові треба добряче перевірити все у своєму гуртожитку, в Слизерині. І що тут такого дивного? - поспіхом додав Геґрід, бо Гаррі й Герміона обмінялися багатозначними поглядами. -Та то ж усіх вихователів просили дослідити ту справу з намистом…
- Так, але з ними Дамблдор не сварився, - зауважив Гаррі.
- Слухай, - розгублений Геґрід почав крутити в руках арбалет; щось гучно тріснуло і зброя розламалася на двоє, - я знаю, як ти ставишся до Снейпа, Гаррі, й не хтів би, щоб ти вигадував більше, ніж є насправді.
129 
