Последние отзывы

  149  

Проте його оптимістичний настрій доволі швидко вивітрився. Минуло півгодини, він випробував безліч різновидів свого прохання побачити, що робить Мелфой, але двері в стіні так і не з'явилися. Гаррі відчував неймовірне роздратування: Мелфой перебуває за якихось півметра від нього, а він усе ще не знає, що той там робить. Остаточно втративши терпець, Гаррі підбіг до стіни й ударив її ногою.

- ОЙ! Йому здалося, що він зламав собі пальця; схопився за нього, стрибаючи на одній нозі, і з нього зісковзнув плащ-невидимка.

- Гаррі?

Він крутнувся, а оскільки був на одній нозі, то впав. На його превеликий подив, до нього наближалася Тонкс - з таким виглядом, ніби частенько тут прогулюється.

- Ти чого тут? - запитав він, підводячись; чому вона завжди знаходить його на підлозі?

- Я прийшла побачитися з Дамблдором, - відповіла Тонкс. Гаррі подумав, що вона має поганий вигляд: худюща, з сірим обвислим волоссям.

- Його кабінет не тут, - пояснив Гаррі, - а з іншого боку замку, за гаргуйлем…

- Я знаю. - сказала Тонкс. - Його там немає. Мабуть, знову кудись подався.

- Справді? - перепитав Гаррі, обережно ставлячи на підлогу підбиту ногу. - А ти часом не знаєш, куди він зникає?

- Не знаю,-відповіла Тонкс.

- А навіщо ти хотіла його бачити?

- Та нічого особливого, - пояснила Тонкс, машинально смикаючи рукав мантії, - просто поцікавитись, чи він знає, що відбувається… ходять різні чутки… людей калічать…

- Я знаю, про це писали в газеті, - підтвердив Гаррі. - Той маленький хлопчик, що намагався вбити діда й бабу…

- «Віщун» незрідка відстає від подій, - урвала Тонкс, яка його майже не слухала. -Ти останнім часом не отримував листів від кого-небудь з Ордену?

- Мені ніхто з Ордену не пише, - відповів Гаррі. - Принаймні, відколи Сіріус…

Він побачив у неї на очах сльози.

- Вибач. - незграбно пробурмотів він. -Тобто… я теж за ним сумую…

- Що? - перепитала Тонкс, немовби його не чула. - Ну… бувай, Гаррі…

Вона різко розвернулася й пішла по коридору назад, а Гаррі розгублено дивився їй услід. За хвилину-дві він знову натяг плаща-невидимку й поновив спроби проникнути в кімнату на вимогу, але робив це якось без натхнення. Урешті-решт порожнеча в шлунку і згадка, що Рон і Герміона швидко повернуться на обід, примусила його припинити ці спроби й покинути коридор Мелфоєві, який, мабуть, боятиметься вийти з кімнати ще кілька годин.

Коли він увійшов до Великої зали, Рон і Герміона вже доїдали обід,

- Мені вдалося… тобто певною мірою! - радісно повідомив Рон відразу, щойно помітив Гаррі. - Я мав явитися біля кав'ярні мадам Падіфут, трошки проскочив, залетів аж до Скривеншафта. але я все ж перемістився!

- Молодець. - похвалив Гаррі. - А в тебе, Герміоно, як пішло?

- Ой, та в неї все, як завжди, бездоганно, - Рон не дав Герміоні й рота розкрити. - Бездоганна мудрагельність, марудність і малодушність, чи що там у дідька, за три «М»… Ми ще забігли чогось випити в «Три мітли», і ти б чув, що про неї казав Тваньрос… Я здивуюся, якщо він незабаром не запропонує їй руку й серце…

- А в тебе що?-запитала Герміона, не слухаючи Рона, - Ти увесь цей час простовбичив біля кімнати на вимогу?

- Угу, - зізнався Гаррі, - І знаєш, кого я там зустрів? Тонкс.

- Тонкс?-одночасно здивувалися Рон і Герміона. -Так. Каже, що прийшла відвідати Дамблдора…

- Якщо хочете знати, - сказав Рон, коли Гаррі переповів свою розмову з Тонкс, - вона трохи схибнулася. Не може отямитися після того, що сталося в міністерстві.

- Це якось дивно. - чомусь стривожилася Герміона. - Вона мала б охороняти школу, чого це вона раптом покинула пост і прийшла побачитися з Дамблдором. якщо його немає в школі?

- Я тут подумав. - вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це припущення: воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, вам не здається, що вона могла… знаєте… закохатися в Сіріуса?

Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.

- Чого тобі таке спало на думку?

- Не знаю, - стенув плечима Гаррі. - але вона ледь не розридалася, коли я згадав його ім'я… а ще її патронує тепер великий і чотирилапий… я так подумав, чи не став він… знаєте… ним.

- Цікава думка, - замислилася Герміона. - Але я все одно не розумію, навіщо їй було йти в замок для зустрічі з Дамблдором? Якщо вона справді лише заради цього тут з'являлася…

- А що я вам казав? - промугикав Рон з набитим ротом. - Вона стала трохи дивна. Розгубилася. Жінки, - велемудро прорік він Гаррі. - їх легко засмутити.

  149