Особенно,... 
162 
- Саме так я й думав, - відповів Дамблдор. -Але, на жаль, цей напрям нічого нам не дає, бо він до школи не проник-принаймні я в це вірю. Отже, і обшукати школу теж не мав змоги. Тому я роблю висновок, що він так і не здійснив свого честолюбного наміру зібрати реліквії від усіх чотирьох засновників. Безперечно, він здобув дві… можливо, знайшов і третю… це все, що ми зараз знаємо.
- Навіть якби він роздобув щось від Рейвенклов чи від Ґрифіндора, то залишається ще шостий горокракс, - порахував, загинаючи пальці, Гаррі. -Хіба що він дістав і те, і те?
- Навряд, - заперечив Дамблдор. - Здається, я знаю, що таке шостий горокракс. Цікаво, що ти скажеш, якщо я зізнаюся, що мене вже тривалий час цікавить поведінка тієї змії, Наджіні?
- Змії?-ошелешено перепитав Гаррі. - Можна використовувати в ролі горокраксів тварин?
- Це робити недоцільно, - пояснив Дамблдор, - бо довіряти частку своєї душі чомусь такому, що може мислити й пересуватися самостійно, дуже ризиковано. Проте якщо я не помиляюсь у своїх розрахунках, коли Волдеморт прибув у дім твоїх батьків з наміром убити тебе, йому не вистачало щонайменше одного горокракса для досягнення заповітної мети-мати шість таких предметів.
Він, здається, зупинив процес виготовлення горокраксів, плануючи скоїти свої найважливіші вбивства. Зокрема, він збирався вбити тебе. Він вірив, що, вбиваючи тебе, позбудеться загрози, передбаченої пророцтвом. Вірив, що стане від цього непереможний. Думаю, він мав намір скористатися твоєю смертю для виготовлення останнього свого горокракса.
Але ми знаємо, що він зазнав невдачі. Минув якийсь час, і він з допомогою Наджіні вбив старого маґла, після чого, мабуть, йому й прийшла думка перетворити змію на останнього горокракса. Змія символізує зв'язок зі Слизерином, що тільки поглиблює містичний образ Лорда Волдеморта. Він, мабуть, відчуває до неї найбільшу прив'язаність, якщо йому взагалі відомі подібні почуття; йому явно подобається тримати її біля себе і він, здається, володіє неймовірною, навіть як для парселмовця, владою над нею.
- Отже, - сказав Гаррі, - щоденника немає, персня немає. Чашка, медальйон та змія й далі цілі й неушкоджені. Крім того, ви вважаєте, що може бути ще один горокракс, який належав колись Рейвенклов або Ґрифіндорові?
- Напрочуд чіткий і точний підсумок, - схвально кивнув головою Дамблдор.
- То… ви й далі їх розшукуєте, пане директоре? Для цього ви час від часу покидаєте школу?
- Вгадав, - підтвердив Дамблдор. - Шукаю вже дуже давно. Думаю… можливо… я вже близький до того, щоб знайти наступний горокракс. Маю дуже обнадійливі знаки.
- А якщо вам це вдасться - чи міг би я піти з вами й допомогти його позбутися?-попросив Гаррі,
Якусь мить Дамблдор уважно дивився на Гаррі, а тоді сказав:
- Думаю, міг би.
- Справді?-приголомшено перепитав Гаррі.
- Авжеж, -легенько всміхнувся Дамблдор. - Гадаю, ти заслужив це право.
Гаррі відчув, як збуджено закалатало серце. Було так добре хоч раз не почути обачних і застережливих слів. Директори й директорки на стінах, здається, не були захоплені Дамблдоровим рішенням; Гаррі бачив, як дехто докірливо хитає головою, а Фінеас Ніґелус відверто пирхнув.
- Пане директоре, а чи Волдеморт знає, коли знищується горокракс? Чи він це відчуває?-запитав Гаррі, не звертаючи уваги на портрети.
- Дуже цікаве запитання, Гаррі. Думаю, що ні. Мені здається, Волдеморта зараз так засмоктало зло, а ці дорогоцінні частки його самого так довго вже існували самі собою, відокремлено, що він уже не відчуває все так, як ми. Можливо, коли настане смертельна мить, він усвідомить свою втрату… але він, скажімо, не знав про знищення щоденника, поки не витиснув цю інформацію з Луціуса Мелфоя. Коли Волдеморт виявив, що понівечений щоденник цілком втратив свою силу, то його гнів, як мені казали, був просто страшний.
- А я думав, що він сам зажадав, щоб Луціус Мелфой нишком проніс щоденник у Гоґвортс.
- Так воно й було багато років тому, коли він ще був упевнений, що зможе створити більше горокраксів, та все ж таки Луціус мав чекати на Волдемортів дозвіл. Він його так і не отримав, бо Волдеморт зник невдовзі після того, як віддав йому щоденника. Безперечно, він вважав, що Луціус не насмілиться щось учинити з горокраксом, а тільки його оберігатиме, але він занадто покладався на Луціусів страх перед ним - його володарем, який пропав на багато років і якого Луціус вважав мертвим. Луціус, я впевнений, не знав, чим насправді був той щоденник. Волдеморт, я так розумію, сказав йому, що щоденник допоможе проникнути в Таємну кімнату, бо на нього накладено хитромудрі закляття. Якби ж то Луціус знав, що в його руках опинилася частка душі його володаря, то він. безперечно, ставився б до щоденника значно шанобливіше… Але натомість він поспішив здійснити давній задум заради власних потреб: підкидаючи щоденника дочці Артура Візлі, він сподівався одним махом зганьбити самого Артура, викинути з Гоґвортсу мене й водночас позбутися дуже небезпечної для себе речі. Ой, бідолаха Луціус… якщо взяти до уваги, як розлютила Волдеморта звістка про викинутий за
162 
