Гаррі Поттер і напівкровний принц : Роулинг Джоан Кэтлин : Страница

Не кажучи ні слова, Гаррі вийняв з кишені фальшивий медальйон, розкрив його й передав Ронові. Подробиці можна буде розповісти пізніше… сьогодні це не має значення… ніщо не має значення, окрім кінця, кінця їхньої намарної пригоди, кінця Дамблдорового життя…

- Р.А.Б., - прошепотів Рон, - а хто ж це такий?

- Не знаю, - знизав плечима Гаррі і, не роздягаючись, ліг на ліжко, байдуже дивлячись угору, його зовсім не цікавило, хто такий той Р.А.Б. Він сумнівався, що його взагалі хоч щось тепер цікавитиме. Він лежав і раптом відчув, що на подвір'ї запанувала тиша. Це перестав співати Фоукс.

І він знав, невідь-як і невідь-чому, що фенікс відлетів, назавжди покинувши Гоґвортс, так само, як і Дамблдор покинув школу, покинув світ… покинув Гаррі.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ -

Біла гробниця

Усі уроки було скасовано, всі іспити відкладено. Протягом кількох наступних днів деякі батьки поспіхом забирали своїх дітей з Гоґвортсу… близнючки Патіл відбули ще до сніданку на другий день після Дамблдорової загибелі, а Захаріас Сміт покинув замок у супроводі свого бундючного батька. А от Шеймус Фініґан навідріз відмовився по вертатися з матір'ю додому; вони бурхливо сперечалися у вестибюлі, після чого їй довелось погодитися, щоб син залишився на похорон. Шеймус розповів Гаррі й Ронові, як важко їй було знайти в Гоґсміді місце для ночівлі, бо в село прибували все нові й нові чаклуни та чарівниці, щоб віддати Дамблдорові останню шану.

Неабияке хвилювання серед молодших учнів, які ніколи такого не бачили, викликала блідо-блакитна карета з будинок завбільшки, запряжена дванадцятьма велетенськими крилатими кіньми, що під вечір напередодні похорону спустилася з неба й приземлилася на краю Лісу Гаррі спостерігав з вікна, як вродлива чорнява велетка з обличчям оливкового кольору зійшла з приступки карети й кинулася в обійми Геґріда, що її чекав. Тим часом у замку розмістилася делегація міністерських високопосадовців на чолі з самим міністром магії. Гаррі старанно уникав будь-яких контактів з ними; він не мав сумніву, що рано чи пізно йому доведеться звітувати про останній Дамблдорів виїзд з Гоґвортсу.

Гаррі, Рон, Герміона й Джіні постійно були разом. Чудова погода ніби знущалася над ними; Гаррі міг лише уявляти, що було б, якби Дамблдор не загинув, а в них було б стільки вільного часу наприкінці навчального року після того, як Джіні склала б іспити, і ні на кого вже не тисли б домашні завдання… Минали години, а він ніяк не наважувався сказати те, що мусив сказати, зробити те, що треба було зробити, бо так важко було відмовитися від найбільшого джерела його спокою.

Двічі на день вони відвідували шкільну лікарню: Невіл уже виписався, а от Білл ще залишався там під наглядом мадам Помфрі. Його шрами не загоювалися; чесно кажу чи, він тепер дуже нагадував Дикозора Муді, хоч мав, на щастя, цілі очі й ноги, та й характер його, здається, змін не зазнав. Тільки тепер невідь-звідки у нього з'явилася пристрасть до недосмажених стейків з кров'ю.

- …то йому ше дюже пошчастило, шо він одгушується зі мною, - пожартувала Флер, підбиваючи Біллові по душки, - бо тут усі стгашенно пегесмажують м'ясо, я завшти тсе казала.

- Доведеться мені, мабуть, змиритися з тим, що він на ній ожениться, - зітхнула Джіні трохи згодом того ж вечора, коли сиділа з Гаррі, Роном та Герміоною біля від чиненого вікна ґрифіндорської вітальні й дивилася на оповиті сутінками шкільні угіддя.

- Не така вона й погана,-знизав плечима Гаррі. - Хоч і негарна, - швиденько додав, коли Джіні підняла брови. Вона мимохіть засміялася.

- Ну, якщо вже мама її витримує, то я теж витримаю.

- Ще хтось зі знайомих помер? - запитав Рон Герміону, яка переглядала «Вечірній віщун».

Герміона скривилася від награної твердості його голосу.

- Ні.-сказала вона, згортаючи газету.-Снейпа й досі розшукують, але жодних слідів…

- Певно, що жодних, - Гаррі гнівався щоразу, коли виринала ця тема. - Снейпа не знайдуть, поки не знайдуть Волдеморта, а судячи з того, що за весь цей час його так і не спромоглися знайти…

- Я йду спати. - позіхнула Джіні. - Я вже не спала нормально, відколи… ну… треба нарешті виспатися.

Вона поцілувала Гаррі (Рон демонстративно відвернувся), помахала всім іншим рукою й пішла до дівчачих спалень. Щойно за нею зачинилися двері, як Герміона нахилилася до Гаррі з надзвичайно «Герміониним» виразом обличчя.

202

Предыдущая страница Следующая страница

E-mail:
Пароль: