Особенно,... 
46 
— Вона класна, правда? — захоплено вигукнув Рон. — Завжди у своєму репертуарі.
— Хто той чоловік у жовте?
— Це Ксенофілій Лавґуд, батько нашої приятельки, — по яснив Рон. Його забіякуватий тон натякав, що вони не глузуватимуть з Ксенофілія, хоч їх явно до цього підштов хували. — Пішли потанцюємо, — зненацька запропонував він Герміоні.
Для неї це була приємна несподіванка, вона підвелася й вони удвох розчинилися в дедалі густішій юрбі на танцмайданчику.
— О, вони тепер ходити разом? —відразу засмутився Крум.
— Е—е… та ніби, — відповів Гаррі. —А ти хто? — запитав Крум.
— Барні Візлі.
Вони обмінялися потисками рук.
— Ти, Барні… ти добро знати того чоловіка Лавґуд?
— Ні, тільки сьогодні познайомився. А що?
Понад краєм келиха Крум пильно вдивлявся у Ксенофілія, що балакав з кількома ворожбитами по той бік танцмайданчика.
— Бо, — пояснив Крум, — якби він не бути гостем Флер, я б його викликати на дуель, негайно, тут і тепер, за те, што он носити той мерзенний знак на грудях.
— Знак? — перепитав Гаррі, теж приглядаючись до Ксенофілія. На грудях у того виблискувало дивне трикутне око. — А що? Що в ньому поганого?
— Ґріндельвальд. То знак Ґріндельвальда.
— Ґріндельвальда… темного чаклуна, що його переміг Дамблдор?
— Саме так.
М'язи на щелепах у Крума зарухались, наче він щось жував. Потім він сказав:
— Ґріндельвальд убити богато люди, наприклад, мого діда.
Звичайно, він не був могутній у ця країна, бо казати, що він боятися Дамблдора… і недаремно, якщо згадати його кінець. Але це… — він показав пальцем на Ксенофілія. — Це його символ, я його відразу впізнати. Ґріндельвальд його викарбувати на стіна в Дурмстренґ, коли він бути там учень. Деякі ідіоти робити копія у свої книжки й на одяг, шоб шокувати інших, справляти на вони враження… аж поки ми, ті, що втратили через Ґріндельвальда рідних, показати їм, де раки зимувати.
Крум погрозливо хруснув пальцями й люто зиркнув на Ксенофілія. Гаррі розгубився. Неправдоподібно було, щоб Лунин батько виявився прихильником темних мистецтв, до того ж ніхто в шатрі ніби й не здивувався цьому трикутному, схожому на руну, знакові.
— Ати… е—е… впевнений, що це Ґріндельвальдів?…
— Я не помилятися, — холодно процідив Крум. — Я богато років ходити повз той знак і добро його знати.
— Може бути й таке, — припустив Гаррі, — що Ксенофілій просто не розуміє значення цього символу. Лавґуди доволі… дивні люди. Він міг його десь підібрати й подумати, що це профіль якого—небудь зім'яторогого хропача чи ще когось.
— Профіль чого?
— Ну, я сам не знаю, що то, але вони з дочкою на канікулах вирушали в експедицію на пошуки хропачів…
Гаррі відчував, що йому важко пояснити звичаї Луни та її батька.
— Це вона, — вказав на Луну, що й далі танцювала сама, розмахуючи руками над головою, наче відганяла комарів.
— Чому вона це робити? — здивувався Крум.
— Мабуть, хоче позбутися руйносмика, —упізнав знайомі симптоми Гаррі.
Крум, видно, не розумів, знущається з нього Гаррі чи ні. Він вийняв з—під мантії чарівну паличку й погрозливо постукав себе по стегну. З кінчика палички вилетіли іскри.
— Ґреґорович! — вигукнув Гаррі голосно і Крум здригнув ся, проте Гаррі був такий схвильований, що й не помітив.
Побачивши Крумову чарівну паличку, він усе пригадав: її брав і пильно оглядав перед Тричаклунським турніром Олі—вандер. —А що з ним? — підозріло перепитав Крум.
— Він майстер чарівних паличок!
— Я знати це, — кивнув Крум.
— Він зробив твою паличку! Ось чому я й подумав… квідич…
Крум дивився на нього з дедалі більшою підозрою.
— Як ти знати, шо мою паличку зробити Ґреґорович?
— Я… я десь це читав, здається, — пробурмотів Гаррі. — У… фанатському журналі, — вигадував він на ходу, і Крума це трохи заспокоїло.
— Я й не пам'ятати, шо розмовляти з фанатами про своя чарівна паличка, — знизав він плечима.
— То… е—е… цікаво, де зараз Ґреґорович? Крум спантеличено замислився.
— Кілька роки тому він піти у відставка. Я бути серед останніх, хто купити чарівна паличка Ґреґоровича. Вони найкращі… хоч я знати, шо ви, британці, надавати пере вагу Олівандеру.
46 
