Особенно,... 
48 
— Гаррі, Ріта Скітер — це жахлива… Та його перебило різке гигикання.
— Ріта Скітер? Ой, це таке чудо, завжди її читаю!
Гаррі й Додж глянули вгору й побачили тітоньку Мюріель, що стояла з келихом шампанського в руці, а на її капелюшку гойдалося пір'я.
— Вона, до речі, написала книжку про Дамблдора!
— Привіт, Мюріель, — сказав Додж. —Так, ми оце щойно обговорювали…
— Гей, ти там! Дай мені стільця, мені вже сто сім років! Ще якийсь рудочубий кузин Візлі перелякано зіскочив зі
стільця, а тітка Мюріель на диво легко й спритно його схопила й усілася між Доджем та Гаррі.
— Здоров ще раз, Баррі, чи як там тебе звати, — кивнула вона Гаррі. — То що ти там казав про Ріту Скітер, Ельфаєсе? Знаєш, що вона написала Дамблдорову біографію? Ніяк не дочекаюся, щоб її прочитати, треба не забути замовити книжку у "Флоріша й Блотса"!
Додж закляк і спохмурнів, а тітонька осушила свій келих і клацнула кістлявими пальцями офіціантові, щоб подав іще один. Ще раз добряче хильнула шампанського, відригнула, й сказала:
— Чого ви надулись, як дві жаби? Перед тим, як він став шанований і поважний, і все таке, про Албуса ходили дуже цікаві чутки!
— Неперевірені наклепи, — Додж знову став червоний, мов редиска.
— Хто б ото казав, Ельфаєсе, — гигикнула тітонька Мюріель. — Я помітила, як ти у некролозі обминав непевні місця!
— Прикро, що ти так думаєш, — відповів крижаним тоном Ельфаєс. — Запевняю, я писав від щирого серця.
— Ой, та всі ми знаємо, як ти обожнював Дамблдора. Думаю, ти все одно вважатимеш його святим, навіть якщо виявиться, що він позбувся своєї сестри—сквибки!
— Мюріель! —вигукнув Додж.
У грудях у Гаррі похололо — і не через крижане шампанське в його келиху.
— Що ви маєте на увазі? — запитав він Мюріель. — Хто сказав, що його сестра була сквибка? Здається, вона тяжко хворіла?
— Неправильно тобі здається, Баррі! — тітка Мюріель втішалася викликаним її словами ефектом. — Та що ти можеш про це знати? Усе сталося за багато років до того, як тебе задумали, і скажу чесно — навіть ті з нас, що тоді жили, так і не дізналися, що сталося насправді. Ось чому я ніяк не діждуся прочитати, що там накопала Скітер! Дамблдор так довго мовчав про ту свою сестру!
— Неправда! — прохрипів Додж. — Цілковита брехня!
— Він ніколи мені не казав, що його сестра була сквибка, — мимохіть вирвалося в Гаррі.
— А чого б це він мав тобі казати? —верескнула Мюріель, крутнувшись на стільці й придивляючись до Гаррі.
— Причина, що Албус ніколи не говорив про Аріану, — втрутився Ельфаєс заціпенілим од хвилювання голосом, — цілком, мушу сказати, зрозуміла. Він був такий пригнічений її смертю…
— Ельфаєсе, чого її ніхто не бачив?—пронизливо крикнула Мюріель. —Чому половина з нас і не підозрювала про її існування, поки з будинку не винесли труну і не влаштували похорон? Де був святий Дамблдор, коли Аріана сиділа замкнена у підвалі? Сяяв у Гоґвортсі і чхати хотів на те, що діється у нього вдома!
— Як це "замкнена у підвалі!'? —перепитав Гаррі. — Що це означає?
Додж мав нещасний вигляд. Тітка Мюріель знову реготнула й відповіла: —Дамблдорова мати була жахлива жінка, просто жахлива, і в інших вселяла жах. Маґлівського роду, хоч, як я чула, прикидалася іншою…
— Ніким вона не прикидалася! Кендра була чудова жінка, — жалюгідно прошепотів Додж, але тітонька Мюріель не звернула на нього уваги.
— …зарозуміла й дуже владна, з тих відьом, для яких народити сквибку — смертельне приниження…
— Аріана не була сквибкою! —прохрипів Додж.
— Це ти так кажеш, Ельфаєсе. Поясни тоді, чого вона не вчилася в Гоґвортсі! — вигукнула тітонька Мюріель. Вона глянула на Гаррі. — У наші часи сквибів воліли не згадувати. Але щоб піти на такі крайнощі, як фактично ув'язнити маленьку дівчинку в будинку і вдавати, що її не існує…
— Кажу тобі, такого не було! — обурювався Додж, проте тітка Мюріель не вгавала, і далі звертаючись тільки до Гаррі.
— Сквибів зазвичай віддавали в маґлівські школи й заохочували їх інтегруватися в маґлівську спільноту… це було значно милосердніше, ніж знаходити їм місце в чарівницькому світі, де б вони завжди були людьми другого сорту. Зрозуміло, що Кендрі і в страшному сні не могло наснитися, щоб віддати дочку до маґлівської школи…
— Аріана була хвороблива! — розпачливо втрутився Додж. — її здоров'я було надто слабке, і не дозволяло їй…
— Не дозволяло вийти з дому? — гигикнула Мюріель. — Але її не поклали в лікарню Святого Мунґа і ні разу не викликали до неї цілителів!
48 
