Особенно,... 
53 
Повернувши кав'ярню до попереднього стану, друзі затягай смертежерів назад у їхню кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.
— Як же вони нас знайшли? — не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних смертежерів. — Як дізналися, де ми?
Вона глянула на Гаррі.
— Гаррі… ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?
— Це неможливо, — заперечив Рон. — За чаклунським законодавством Слід припиняє свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.
— Це ти так знаєш, — засумнівалася Герміона. —А що, як смертежери знайшли спосіб почепити Слід на сімнадцятирічного?
— Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смерте—жера. Хто міг почепити на нього Слід?
Герміона нічого не відповіла. Гаррі відчув себе заразним, нечистим: невже смертежери й справді знайшли його саме так?
— Якщо я не можу користуватися чарами, і ви не можете користуватися чарами біля мене, не виказуючи нашого місця перебування… — почав було він.
— Ми тебе не покинемо! — твердо урвала його Герміона.
— Нам треба знайти надійну схованку, — сказав Рон. — Щоб усе обміркувати.
— Площа Ґримо, — запропонував Гаррі. Двоє його друзів аж роти пороззявляли.
— Не кажи дурниць, Гаррі, туди може проникати Снейп!
— Ронів тато казав, що вони захистилися від нього заклят— тями… та навіть якщо вони не подіють, — з притиском до дав він, бо Герміона вже хотіла було заперечувати, — то й що? Клянуся, я нічого так не прагну, як зустрітися зі Снейпом!
— Але…
— Герміоно, а де ще? Це для нас найкращий варіант. Снейп — це тільки один смертежер. А якщо Слід і далі на мені, то куди б ми не поткнулися, скрізь на нас чигатимуть цілі зграї смертежерів.
Герміона не сперечалася, хоч видно було, що сперечатися їй хочеться. Поки вона відмикала двері, Рон клацнув світло—гасником, випускаючи на волю світло кав'ярні. Тоді Гаррі розпочав відлік, і на рахунок "три" вони зняли закляття з трьох своїх жертв. Коли офіціантка та смертежери сонно заворушилися, Гаррі, Рон і Герміона крутнулися на місці і знову зникли в дедалі густішій темряві.
Минуло кілька секунд, легені Гаррі знову змогли дихати вільно, і він розплющив очі. Вони стояли посеред знайомого маленького занедбаного майдану. Високі вбогі будинки дивилися на них зусібіч. Будинок номер дванадцять теж виднівся серед них, бо про його існування їм сказав Дамблдор, тайнохоронець будинку. Отож вони подалися до входу, щокілька кроків перевіряючи, чи ніхто їх не переслідує і не стежить за ними. Забігли на кам'яні східці, й Гаррі вдарив по вхідних дверях чарівною паличкою. Почулося металеве клацання та брязкіт ланцюга, двері зі скрипом відчинилися й вони швиденько переступили поріг.
Коли Гаррі зачинив за собою двері, старомодні газові світильники ожили, осяявши мерехтливим світлом довгий коридор. Усе тут було так само, як пам'ятав Гаррі: морок, павутиння, а на стінах голови ельфів—домовиків, що кидали химерні тіні на сходи. Довгі темні портьєри завішували портрет Сіріусової матері. Не на своєму місці була тільки підставка для парасоль з тролевої лапи. Вона лежала на боці, наче її оце щойно ще раз перекинула Тонкс.
— Здається, тут хтось був, — прошепотіла Герміона, вказуючи на підставку.
— Вона могла впасти, коли звідси відходив Орден, — промимрив Рон.
— А де ж закляття проти Снейпа? —запитав Гаррі.
— Може, вони починають діяти тільки тоді, як він з'явля ється? — припустив Рон.
Вони трималися близенько одне коло одного на килимку біля дверей, не наважуючись заходити в будинок далі.
— Не можемо ж ми стояти тут вічно, — сказав Гаррі й ступив крок уперед.
— Северус Снейп?
З темряви почувся шепіт Дикозора Муді, і друзі аж підстрибнули з жаху.
— Ми не Снейп! — прохрипів Гаррі, але щось просвистіло над ним, наче струмінь холодного повітря, і язик його скор чився в роті, не даючи змоги говорити. Та не встиг він помацати його пальцем, як язика відпустило.
Його друзі, видно, теж пережили ці неприємні відчуття. Рон ледь не блював, а Герміона, затинаючись, сказала:
— М—мабуть, це б—було з—закляття "язиков'яз", вичаклуване Дикозором проти Снейпа!
Гаррі боязко ступив ще один крок. Щось заворушилося в темному кінці коридору й не встигли вони вимовити й півслова, як з килимової доріжки підвелася фігура — висока, сіра, наче порох, і жахлива. Герміона заверещала, і на цей вереск відгукнулася й місіс Блек, портьєри перед портретом якої відхилилися. Сіра фігура линула до них дедалі швидше й швидше, ЇЇ довжелезні, до пояса, волосся й борода розвівалися за спиною. Лице було запале й безплотне, з порожніми очницями. Знайома до жаху, страхітливо змінена, вона підняла висохлу руку, вказуючи на Гаррі.
53 
