Особенно,... 
54 
— Ні! — закричав Гаррі, піднявши чарівну паличку, але на думку не спало жодне закляття. — Ні! То не ми! Ми вас не вбивали…
На слові "вбивали" фігура вибухла, залишивши по собі хмару куряви. Очі в Гаррі засльозилися, він закашлявся й озирнувся. Побачив Герміону, що припала до підлоги біля дверей, затуляючи руками голову, і Рона, котрий дрижав з голови до ніг, незграбно гладив її по плечах і примовляв:
— Усе д—добре… він з—зник…
Курява висіла навколо Гаррі, наче туман, перехоплюючи синє сяйво газових світильників, а місіс Блек і далі репетувала.
— Бруднокровці, нечисть, мерзенні виродки, ганьба нашого роду…
— ЗАТКНИСЯ! — заревів Гаррі, спрямовуючи на неї чарівну паличку. Щось ляснуло, шугонули червоні іскри, і портьєри знову затулилися, примусивши місіс Блейк замовкнути.
— Це… це був… — схлипнула Герміона, а Рон допоміг їй підвестися.
— Так, —погодився Гаррі, —тільки не справжній. Просто, щоб налякати Снейпа.
"Цікаво, чи це подіяло, — подумав Гаррі, — чи, може, Снейп відкинув цю страхітливу фігуру так само мимохідь, як убив справжнього Дамблдора?" Намагаючись угамувати нерви, він пішов коридором далі, остерігаючись, чи не з'явиться ще якесь жахіття, проте ніщо вже не ворушилося, крім мишки, що пробігла вздовж плінтуса.
— Перш ніж іти далі, треба все перевірити, — прошепо тіла Герміона, підняла чарівну паличку й промовила:
— Гоменумревеліо. Нічого не сталося.
— Ти щойно пережила великий шок, — лагідно сказав Рон. — Яке це було закляття?
— Таке, як треба! — сердито огризнулася Герміона. — Це було закляття для виявлення людської присутності, і тут зараз немає нікого, крім нас!
— …та старого Порошенка, — додав Рон, вдивляючись у місце на килимовій доріжці, з якого щойно вигулькнула була фігура з пороху.
— Ходімо нагору, — запропонувала Герміона, перелякано придивляючись до килима, і перша пішла по скрипучих сходах до вітальні на другому поверсі.
Герміона махнула чарівною паличкою, щоб запалити старі газові світильники, і, здригаючись від протягів, сіла на канапі, міцно охопивши себе руками. Рон підійшов до вікна й ледь—ледь одхилив важку оксамитову портьєру.
— Нікого не видно, — доповів. — А якби на Гаррі зали шався Слід, то вони б уже десь тут бути. Я знаю, що вони не можуть зайти в будинок, але… що таке, Гаррі?
Гаррі скрикнув від болю — його шрам знову запалав і щось майнуло в голові, наче яскраве світло на воді. Він побачив велику тінь і відчувуяк тіло пронизала лють, що йому не належала, сильна й короттса, мов удар струмом.
— Що ти побачив? — запитав Рон, підступаючи до Гаррі. — Побачив його у мене вдома?
— Ні, просто відчув злість… він дуже злий…
— Але це могло бути в "Барлозі", —голосно вигукнув Рон. — Що ще? Ти нічого не бачив? Він когось закляв?
— Ні, я просто відчув злість… важко сказати…
Гаррі почувався зацьковано й розгублено, а Герміона аж ніяк не допомогла, спитавши переляканим голосом:
— Знову шрам? Та що ж це таке? Я думала, цей зв'язок розірвано!
— Було розірвано, на якийсь час, — промимрив Гаррі. Шрам і далі болів, заважаючи зосередитись. — Я… я думаю, зв'язок відновлюється щоразу, як він втрачає контроль над собою, так і раніше було…
— Тоді ти маєш закрити доступ до мозку! — різко сказала Герміона. — Гаррі, Дамблдор не хотів, щоб ти користався цим зв'язком, він хотів, щоб ти його розірвав, для того ти й мав навчитися блокології! Інакше Волдеморт може вселити у твій мозок фальшиві образи, згадай…
— Та я не забув, дякую, — огризнувся крізь зціплені зуби Гаррі. Йому не треба було нагадувати, що Волдеморт колись використав зв'язок між ними, щоб заманити його в пастку, і що все це тоді закінчилося смертю Сіріуса. Краще б він не розповідав їм, що бачив і що відчував. Тепер Волдеморт здавався ще загрозливішим, немовби намагався проникнути в кімнату через вікно, а біль у шрамі ставав дедалі нестерпніший і дедалі важче було з ним боротися: так, ніби стримуєш з останніх сил напад блювоти.
Він повернувся спиною до Рона й Терміни, вдаючи, що розглядає на стіні старий гобелен з фамільним деревом Блеків. Тут Герміона заверещала. Гаррі вихопив чарівну паличку й крутнувся на місці, побачивши срібного патро—нуса, що залетів у вікно вітальні, приземлився перед ними на підлозі, згустився в горностая й заговорив голосом Ройового батька.
— Родина в безпеці, не відповідайте, за нами стежать. — Патронус розчинився й зник. Рон чи то заскімлив, чи то застогнав і впав на канапу. Герміона сіла біля нього, хапаючи його за руку.
54 
