59 
Але закляк на місці, так і тримаючи револьвер піднятим. Злобний вишкір зубів поволі зникав, натомість щелепа відвисла від здивування, бо побачив він те саме, що й Кол Вінсент у фургоні.
Колір очей Едді змінився з карого на блакитний.
«А тепер хапай його!» — сказав тихий владний голос, який не належав Едді, хоч і линув з його рота.
«Шизанувся, — подумав Джек Андоліні. — Бля, йому шизи перемкнуло…»
Але думка обірвалася, коли Едді руками вхопив його за плечі, бо коли це сталося, Андоліні побачив діру в реальності, яка. зненацька утворилася за спиною Едді на відстані близько трьох футів.
Ні, не діру. Обриси цього отвору були надто досконалі, аби називати його дірою.
То були двері.
— Пресвята Діво Маріє, — тихо з придихом простогнав Джек. Крізь дверний отвір, який зяяв у повітрі на висоті приблизно фута над підлогою перед душовою кабіною Балазара, він побачив темне узбережжя, що полого спускалося до шумливих морських хвиль. По узбережжю повзали якісь істоти. Потворні істоти.
Він усе-таки завдав удару рукояткою револьвера, але розтрощити всі передні зуби Едді аж до самих ясен, як намірявся Джек, не вдалося: рукоятка лише приплющила Едді губи й трохи подряпала їх до крові.
Сили залишали Джека: він буквально відчував, як це відбувається.
— Я ж попереджав, що ти будеш у паніці, — сказав Едді й накинувся на нього. Джек тільки в останню мить зрозумів наміри Едді й почав пручатися, як дикий кіт, але було вже занадто пізно — вони вже випали крізь той дверний отвір, і гул нічного Нью-Йорка (такий звичний і постійний, що його навіть не було чутно, поки він не стихав) змінився на ревіння хвиль і скреготливі питання страховиськ, ледь помітних у пітьмі, що сновигали туди-сюди узбережжям.
11
«Тепер ми мусимо рухатися дуже швидко, інакше виявиться, що нас поливають жиром в розжареній печі», — сказав Роланд, і Едді був упевнений, що зрозумів його правильно: якщо вони не ухилятимуться зі швидкістю світла, то спечуться. Він теж так вважав. Коли йшлося про крутих чуваків, Джек Андоліні був як Двайт Гуден: йому можна було забити баки, може, навіть завдати удару, але якщо дати йому шанс швидко отямитися, то, отямившись, він тебе зрівняє з землею.
«Ліва рука! — закричав Роланд сам до себе, коли вони перетнули поріг і його ка відділилося від Едді. — Пам'ятай! Ліва рука! Ліва рука!»
Він побачив, як Едді з Джеком, змагаючись за револьвер, що був у руці Андоліні, заточилися назад, упали й покотилися вниз кам'янистим осипом, що тягнувся вздовж узбережжя.
Роландові саме вистачило часу подумати про те, яке б то було грандіозне посміховисько — повернутися до свого власного світу й побачити, що, поки він був відсутній, його фізичне тіло померло… а потім вже стало надто пізно. Пізно дивуватися і пізно повертатися назад.
12
Андоліні навіть не усвідомив, що сталося. Якась його частина була впевнена, що він збожеволів, а інша частина — що Едді накачав його наркотою чи отруїв газом абошо. Частина вважала, що Бог його дитинства нарешті втомився від усього того зла, яке накоїв Джек, і Його караюча десниця вирвала його зі знайомого світу і вкинула у це потойбічне чистилище.
А потім він побачив прочинені двері. З них на кам'янисту землю віялом розливалося біле світло — світло з Балазарового сортиру, — і Джек зрозумів, що можна повернутися. Андоліні був насамперед практичною людиною. Про те, що все це в біса означає, він потурбується пізніше. А зараз збирався просто замочити цього мудака і повернутися через двері назад.
Сили, що залишили його після шоку й здивування, тепер швидко прибували. Він збагнув, що Едді намагається відняти У нього маленький, але дієвий кольт «Кобра», і йому це майже вдалося. Лаючись, Джек звільнив руку і спробував прицілитися, але Едді знову прожогом ухопив його за неї.
Андоліні коліном уперся в широкий м'яз правого стегна Едді (дорогий габардин, з якого були пошиті слакси Андоліні, тепер був вкритий шаром брудного сірого піску), й Едді пронизливо скрикнув від защемлення м'яза.
— Роланде! — закричав він. — Допоможи! Заради Бога, допоможи мені!
Андоліні різко повернув голову, і побачене знову вибило його з рівноваги. Там стояв якийсь чоловік… тільки схожий він був радше на привида, ніж на людину. Але аж ніяк не на приязного привида Каспера. Фігура стояла похитуючись, бліде змучене обличчя було вкрите шорсткою щетиною. Порвана сорочка покрученими стрічками майоріла на вітрі поза його спиною, оголюючи гострі ребра виснаженої голодом людини. Права рука була обв'язана брудною ганчіркою. У нього був вигляд хворого, смертельно хворого, але навіть попри це видно було, що він достатньо крутий, аби Андоліні відчув себе рідко звареним яйцем.
59 
