7

Джек вийшов із туалету.

— Там нема ніякої наркоти, — сказав він і втупився важким поглядом у Едді. — А якщо ти думаєш про вікно, то забудь. Там сталева сітка десятого калібру.

— Про вікно я й не помишляв. А товар справді там, — тихо сказав Едді. — Просто треба знати, де шукати.

— Вибачайте, пане Балазар, але цей розумник починає діяти мені на нерви.

Балазар наче й не чув, що сказав Андоліні: він вивчав Едді поглядом. Та інтенсивно розмірковував.

Думав про фокусників, що дістають кроликів із капелюха.

На сцену викликається хтось із глядачів, щоби підтвердити той факт, що капелюх порожній. А що ще завжди залишалося незмінним? Звісно, те, що ніхто, крім фокусника, до капелюха не заглядав. А що сказав цей хлопець? Зараз я зайду до вашого туалету. І зайду сам.

Зазвичай він не хотів дізнаватися, як виконується той чи той фокус. Бо після цього вся втіха б пропала.

Зазвичай.

Однак задоволення від цього трюку він хотів перебити якомога скоріше.

— Гаразд, — мовив він, звертаючись до Едді. — Якщо товар там, піди й принеси його. Тільки без нічого. З голим задом.

— Добре, — погодився Едді і рушив до дверей туалету.

— Але не сам, — зупинив його Балазар. Едді враз зупинився. Все його тіло заціпеніло, наче Балазар поцілив у нього невидимим гарпуном, і від цього Балазарові стало легше на душі. Бо зараз уперше все пішло не так, як запланував малий. — Джек піде з тобою.

— Ні, — одразу ж заперечив Едді. — Я так не…

— Едді, — м'яко сказав Балазар, — мені не відмовляють.

Це одна з тих речей, яких робити не слід.

8

«Нічого, — сказав стрілець. — Нехай іде».

«Але ж… але…»

Едді ледь не втратив самовладання: він був на межі зриву. І не через підступні фінти Балазара. Його постійно гризла тривога щодо Генрі, але понад усе терзала потреба вколотися.

Нехай іде. Все буде гаразд. Скорись.

І Едді послухався.

9

Балазар дивився на Едді — стрункого голого чоловіка, в якого тільки почали з'являтися перші ознаки типової для наркоманів сутулості та впалості грудної клітини. Він стояв, схиливши голову набік. І що довше Балазар спостерігав, то сильніше відчував, як його самовпевненість потроху щезає. Здавалося, хлопець керується голосом, який чує тільки він сам.

Та сама думка, тільки в іншій формі, промайнула і в Андоліні: «Та що це таке? Він схожий на собачку зі старих грамплатівок!»

Кол хотів щось йому сказати про очі Едді. І тут Джек Андоліні пошкодував, що тоді не послухав його.

«В одній руці бажання, у другій — шматок лайна», — подумав він.

Якщо Едді підкоряється голосам, що звучали в його голові, то зараз одне з двох: або вони перестали звучати, або він перестав на них зважати.

— Гаразд, — сказав він. — Ходімо, Джеку. Я покажу тобі восьме диво світу. — Він обдарував їх сліпучою посмішкою, яка анітрохи не сподобалася ні Джекові Андоліні, ні Енріко Балазару.

— Та невже? — Андоліні витяг револьвер з подвійної кобури, що висіла в нього на поясі ззаду. — І це справить на мене враження?

Едді всміхнувся ще ширше.

— О так. Як на мене, то ти будеш просто приголомшений.

10

Андоліні попрямував до туалету слідом за Едді. Револьвер він тримав напоготові, бо нерви в нього були на межі.

— Зачини двері, — сказав Едді.

— Та пішов ти, — відповів Андоліні.

— Зачини двері, а то не віддам наркоту.

— Пішов ти, — повторив Андоліні. Зараз, трохи наляканий, відчуваючи, що відбувається щось незбагненне, Андоліні виглядав кмітливішим, ніж у фургоні.

— Він не хоче зачиняти двері, — гукнув Едді до Балазара. — Так дійде до того, що я розчаруюся у вас, пане Балазар. Та у вас тут, мабуть, цілих шість горил, і у кожної по чотири пістолети, а ви двоє сците через якогось пацана в сортирі. Мало того — ще й наркомана.

— Та зачини ти ті довбані двері, Джеку! — крикнув Балазар.

— Молодець, — сказав Едді, коли Андоліні ногою захряснув за собою двері. — Мужчина ти, кінець кінцем, чи м…

— Ну й дістав же мене цей гівнюк, — промовив Андоліні сам до себе. Він підняв револьвер рукояткою вперед, наміряючись врізати Едді по зубах.

  58