132 
— Вислухайте мене нарешті. Десять ставок по сотні пістолів кожна, за десять ходів, без права відіграватися. На тринадцятому ході я програв усе. На тринадцятому ході! Число тринадцять завжди було для мене фатальним, бо саме тринадцятого липня…
— Хай йому чорт! — вилаявся Д'Артаньян, підводячись з-за столу; сьогоднішня історія змусила його забути про вчорашню.
— Терпіння, — сказав Атос, — у мене був свій план. Англієць — дивак, я бачив уранці, як він розмовляв із Грімо, і Грімо признався, що той запропонував йому піти до нього на службу. І от я граю з ним на Грімо, на мовчазного Грімо, поділеного на десять ставок.
— Ото чудасія! — вигукнув Д'Артаньян й мимоволі засміявся.
— На Грімо, авжеж, на самого Грімо, уявіть собі! І завдяки поділеному на десять ставок Грімо, — а він не вартий одного-однісінького дукатона[161], — я відіграю діамант! Скажіть після цього, що наполегливість — не чеснота.
— Слово честі, все це дуже смішно! — з полегшенням вигукнув Д'Артаньян, заходячись з реготу.
— Ну, то ви ж розумієте, що, збадьорений цією удачею, я тут же знову поставив діамант.
— Ах, чорт! — сказав Д'Артаньян, одразу насупившись.
— Я відіграв ваше сідло, потім вашого коня, потім своє сідло, потім свого коня, потім знову програв. Коротше, кажучи, я знову виграв ваше спорядження, потім своє. Ось які тепер наші справи. Це був блискучий хід, тому я й зупинився на ньому.
Д'Артаньян зітхнув так, наче йому звалилася з плечей уся корчма.
— Отже, діамант лишається у мене? — нерішуче спитав він.
— Авжеж, мій любий друже! Ще й сідла наших буцефалів[162].
— Та навіщо нам сідла без коней?
— Я маю щодо цього одну ідею.
— Атосе, ви мене лякаєте.
— Послухайте, Д'Артаньяне, ви, здається мені, давно не грали.
— І не маю анінайменшої охоти.
— Не зарікайтесь. Я кажу: коли ви давно не грали, то вам мусить тепер щастити.
— Припустимо. Що далі?
— Стривайте! Англієць зі своїм супутником іще тут. Я помітив — йому дуже шкода сідел. Як на мене, ви й справді дорожите своїм конем. На вашому місці я поставив би ваше сідло проти вашого коня.
— Але він не згодиться грати на одне сідло.
— Поставте обидва, біс би їх узяв! Я не такий егоїст, як ви.
— А ви пішли б на це? — нерішуче спитав Д'Артаньян, мимоволі проймаючись вірою Атоса.
— Слово честі, на один-однісінький хід.
— Але затямте, що, втративши коней, я дуже хотів би зберегти хоча б спорядження.
— Тоді поставте свій діамант.
— Овва! Ніколи в житті!..
— Хай йому чорт! — вилаявся Атос — Я б запропонував вам зіграти на Планше, та англієць, мабуть, не згодиться — адже я вже ставив на слугу.
— Знаєте, мій любий Атосе, — сказав Д'Артаньян, — я волів би не ризикувати.
— Шкода, — відповів Атос холодно, — англієць набитий пістолями. Та Боже ти мій! Наважтеся тільки на один хід — це хвилинна справа.
— А якщо я програю?
— Ви виграєте.
— Але якщо все-таки програю?
— Що ж, оддасте сідла.
— Гаразд, хай буде один хід, — сказав Д'Артаньян.
Атос пішов по англійця і знайшов його у стайні, де той захоплено розглядав сідла. Кращої нагоди нічого було й сподіватися. Атос запропонував умови: двоє сідел — проти одного коня або сотні пістолів.
Англієць швидко підрахував: два сідла коштували разом триста пістолів.
Він охоче погодився.
Тремтячи, мов у лихоманці, Д'Артаньян кинув кості й побачив, що випало три очка.
Його блідість злякала Атоса, але мушкетер обмежився тим, що сказав:
— Кепський хід, друже; ви матимете коней у повному спорядженні, пане.
Англієць з радості навіть не став змішувати кості й, упевнений в перемозі, кинув їх на стіл не дивлячись. Д'Артаньян одвернувся, щоб приховати досаду.
— Оце так штука, — як завжди, спокійно мовив Атос. — Такий незвичайний хід я бачив лише чотири рази за все своє життя: два очка!
Англієць глянув — і занімів од здивування; Д'Артаньян глянув — і занімів од радості.
— Авжеж, — вів далі Атос, — лише чотири рази: вперше — у пана де Крекі; вдруге — у мене в замку в… одне слово, ще тоді, коли у мене був замок; утретє — в пана де Тревіля, коли він зчудував нас усіх; і, нарешті, вчетверте — в одному шинку. Я кидав сам і програв сто луїдорів та вечерю на додачу.
— Отже, пан забирає свого коня назад? — спитав англієць.
161
Дукатон — старовинна дрібна монета, одна шістдесята частина дуката (від пізньолатинського ducatus — герцогство) — срібної, пізніше золотої монети, вперше випущеної в Італії в 1140 році і згодом поширеної в західноєвропейських країнах як грошова одиниця найвищої проби.
162
Буцефал — кінь Александра Македонського (356–323 до н. е.), видатного полководця й державного діяча стародавнього світу.
132 
