Особенно,... 
50 
— Ні, я нікому не хочу довірятись у цій справі.
— Стривайте! — сказав Д'Артаньян. — Ми саме біля домівки Атоса. Це якраз те, що нам треба.
— Хто такий Атос?
— Один з моїх друзів.
— Але якщо він удома й побачить мене?
— Його немає вдома; крім того, відвівши вас до нього, я заберу з собою ключ.
— А якщо він повернеться?
— Він не повернеться; зрештою, йому скажуть, що я привів якусь жінку і що ця жінка зараз в його квартирі.
— Але ж це може дуже скомпрометувати мене!
— Хай це вас не обходить! Вас ніхто не знає; до того ж, ми перебуваємо зараз у такому становищі, що можемо й знехтувати закони пристойності!
— Ну що ж, ходімо до вашого друга. Де він мешкає?
— На вулиці Феру, за два кроки від цього місця.
— Ходімо.
І вони пішли далі. Атоса й справді не було вдома; Д'Артаньян узяв ключ (як другові Атоса, ключ йому завжди давали без зайвих балачок), піднявся сходами і ввів пані Бонасьє до помешкання, яке ми вже раніше змалювали.
— Будьте як удома, — сказав він. — Замкніть двері зсередини й нікому не відчиняйте, принаймні, поки не постукають тричі ось так. Слухайте!
І він постукав три рази — двічі підряд досить сильно, третій трошечки згодом і тихіше.
— Гаразд, — мовила пані Бонасьє, — а тепер я маю дати вам свої інструкції.
— Я весь увага.
— Рушайте до Дувру, підійдіть до входу з боку вулиці Ешель і покличте Жермена.
— Гаразд. Далі?
— Він спитає, шо вам потрібно, і ви відповісте тільки два слова: «Тур і Брюссель». Тоді він буде готовий виконати всі ваші розпорядження.
— А що я мушу йому наказати?
— Покликати пана де Ля Порта, камердинера королеви.
— А коли він покличе його і пан де Ля Порт вийде до мене?
— Ви пошлете його сюди.
— Гаразд, але де і як я побачу вас знову?
— А вам дуже хочеться побачити мене знову?
— Звичайно.
— Ну що ж, довірте мені цей клопіт і не турбуйтеся.
— Я довіряюсь вашому слову.
— Можете не сумніватися.
Д'Артаньян уклонився пані Бонасьє, кинувши на її тендітну, чарівну постать палкий, закоханий погляд.
Сходячи вниз, він почув, як двері за ним зачинились і ключ двічі повернувся в замку. За кілька хвилин Д'Артаньян був уже в Луврі: коли він наближався до входу з вулиці Ешель, пробило десяту годину. Всі події, про які ми щойно розповіли, відбулися щонайбільше за півгодини.
Все сталося так, як і говорила пані Бонасьє. Почувши пароль, Жермен уклонився; за десять хвилин де Ля Порт був уже в приміщенні воротаря; кількома словами Д'Артаньян пояснив йому становище і сказав, де переховується пані Бонасьє. Ля Порт двічі перепитав адресу і квапливо подався до виходу. Та не зробивши й кількох кроків, він повернувся назад.
— Юначе, — сказав він Д'Артаньянові, — дозвольте дати вам пораду.
— Яку?
— Вас можуть спіткати неабиякі неприємності через те, що сталося.
— Ви так гадаєте?
— Авжеж. Чи немає у вас друга, в якого відставав би годинник?
— І що з того?
— Зайдіть до нього, щоб він, у разі чого, міг засвідчити: ви були там о пів на десяту. По-юридичному це зветься алібі.
Д'Артаньян послухався поради де Ля Порта й щодуху побіг до пана де Тревіля; але, замість пройти до вітальні, де зібралося повно гостей, він спитав дозволу зачекати господаря в кабінеті. Д'Артаньяна всі добре знали тут, і тому ніхто йому не заперечив; панові де Тревілю доповіли, що його молодий земляк має важливі новини і просить прийняти його віч-на-віч. За п'ять хвилин пан де Тревіль зайшов до кабінету й спитав у Д'Артаньяна, чим він може бути йому корисний та що спричинилося до візиту в такий пізній час.
— Вибачте, добродію, — сказав Д'Артаньян, який скористався з тих хвилин, поки був у кабінеті сам, аби перевести стрілки годинника на сорок п'ять хвилин назад. — Я гадав, що ще не пізно навідати вас, адже зараз тільки двадцять п'ять хвилин на десяту.
— Двадцять п'ять хвилин на десяту! — вигукнув пан де Тревіль, глянувши на стінний годинник. — Але ж це неможливо!
— Подивіться самі, добродію, — сказав Д'Артаньян, — і ви переконаєтесь у цьому.
— Ти ба! — здивувався пан де Тревіль. — А я думав — куди більше. То що ви хотіли мені сказати?
Д'Артаньян почав докладно розповідати про королеву. Він поділився своїми побоюваннями щодо становища її величності, виклав те, що почув відносно замірів кардинала проти Бекінгема, — і все це так переконливо та впевнено, що пан де Тревіль беззастережно йому повірив — адже він, як ми вже говорили, помітив дещо нове у стосунках між кардиналом, королем і королевою.
50 
