— Під час літнього семестру, — сказала професорка Трелоні, — перейдемо до магічних кристалів, якщо, звичайно, встигнемо закінчити з вогняними прикметами. У лютому, на жаль, будемо змушені зробити перерву через серйозну епідемію грипу. У мене навіть на якийсь час пропаде голос. А десь біля Великодня один з нас відійде назавжди…
Після цих слів запала вельми напружена тиша, але професорка Трелоні цього мовби й не помітила.
— Люба моя, — звернулася вона до Лаванди Браун, котра відразу зіщулилася зі страху, — чи не могла б ти передати мені отой найбільший срібний чайничок?
Полегшено зітхнувши, Лаванда підвелася, взяла з полички велетенського чайника і поставила його на столі перед професоркою Трелоні.
— Дякую, моя люба. До речі, те, чого ти так боїшся, станеться в п’ятницю, шістнадцятого жовтня.
Лаванда затремтіла.
— А тепер прошу розділитися на пари, взяти з полички по чашці, підійти до мене, і я наллю вам чаю. Ви сядете й будете пити, аж доки залишиться самий осад. Тоді тричі потрусіть чашку лівою рукою і покладіть її догори дном на тарілочку. Зачекайте, поки стече рідина, і передайте чашку партнерові для прочитання. Тлумачити візерунки треба за допомогою п’ятої й шостої сторінки «Розтуманення майбутнього». Я буду вам допомагати й підказувати. І ще, любий… — вона схопила Невіла за руку саме тоді, коли він уже вставав, — якщо твоя ласка, після того, як розіб’єш першу чашку, чи не міг би ти взяти он ту, з голубим малюнком? Я маю слабкість до рожевих чашок.
І справді, не встиг Невіл дійти до полички, як задзвеніла розбита порцеляна. Професорка Трелоні підбігла до нього зі щіткою й кошиком для сміття і нагадала:
— Оті голубенькі, любий, якщо не заперечуєш, дуже дякую…
Гаррі й Рон з повними чашками повернулися до свого столика і поспіхом випили пекучий чай. Тоді, як і веліла професорка Трелоні, потрусили чашки, перевернули їх на тарілочки і обмінялися ними.
— Так, — сказав Рон, коли вони розгорнули книжки на п’ятій і шостій сторінках. — То що ти в мене бачиш?
— Щось буре й вологе, — відповів Гаррі. Від важкого запаху в кімнаті він став сонний і мовби отупів.
— Розширте свідомість, мої любі, спробуйте вийти за межі буденного! — вигукувала професорка Трелоні крізь туман.
Гаррі постарався зосередитися.
— Так–так… — сказав він, глянувши в підручник, — ти маєш тут якийсь викривлений хрест… Це означає, що тебе чекають «випробування і страждання»… перепрошую… але також тут є щось подібне до сонця. Чекай–но… це означає «велике щастя»… отже, ти страждатимеш, але будеш дуже щасливий…
— По–моєму, тобі не завадить перевірити в окуліста своє Внутрішнє Око, — сказав Рон, і вони ледве стримали сміх, коли на них зиркнула Трелоні.
— А тепер моя черга… — Наморщивши лоба, Рон втупився в чашку Гаррі. — Там якась грудка у формі капелюха, — сказав він. — Можливо, ти працюватимеш у Міністерстві магії…
Він покрутив чашкою.
— А тепер це мовби жолудь… що б воно означало? — він зазирнув у «Розтуманення майбутнього». — «Несподіваний спадок, золото». Чудово–пречудово, і мені позичиш. — Рон знову перевернув чашку. — А ще тут щось таке, як тварина. Ось голова… це якийсь гіпопо… або ні — вівця…
Гаррі пирхнув. Професорка Трелоні озирнулася.
— Дай–но мені глянути, любий, — осудливо зиркнула вона на Рона й забрала в нього Гарріну чашку. Увесь клас принишк.
Пильно вдивляючись, професорка обертала чашку проти годинникової стрілки.
— Це сокіл . Мій любий, ти маєш смертельного ворога.
— Але ж про це всі знають! — голосно прошепотіла Герміона. Професорка Трелоні глипнула на неї.
— Так, усі, — додала Герміона. — Кожний знає про Гаррі й Відомо–Кого.
Гаррі з Роном подивилися на Герміону з захопленим подивом. Вони ще ніколи не чули, щоб Герміона так розмовляла з учителями. Професорка Трелоні нічого не відповіла. Вона знову втупилася своїми величезними очима в Гарріну чашку й далі її обертаючи.
— Палиця… це напад. Боже мій, ця чашка не надто радісна…
— А я думав, то капелюх, — здивувався Рон.
— Череп… небезпека на твоїм шляху, мій любий… Усі приголомшено стежили за професоркою Трелоні. Вона ще раз обернула чашку і раптом зойкнула.
Знову пролунав дзенькіт порцеляни — то Невіл розбив уже другу чашку. Професорка Трелоні опустилася у вільне крісло, схопилася рукою за серце й заплющила очі.