— Ну так, неймовірно кумедні, блін! — кривлявся Мелфой. — Дуже дотепно — дати нам книжки, що намагаються відгризти руки!
— Заткнися, Мелфою, — тихенько сказав Гаррі.
Геґрід здавався дуже засмученим, а Гаррі хотів, щоб його перший урок пройшов успішно.
— Ну, файно, — розгублено проказав Геґрід, — отож… отож ви маєте свої книжки і… і… тепер вам потрібні магічні істоти. Так… То я піду по них. Зачекайте хвильку..
Він попрошкував до Забороненого лісу і зник з очей.
— Боже мій, на які пси тут усе зійшло! — вголос обурився Мелфой. — Цей телепень буде нас учити! Та мій старий здуріє, коли довідається…
— Мелфою, заткнися, — повторив Гаррі.
— Поттер, обережно! У тебе за спиною демен…
— О–о–о–о–о–ой! — запищала Лаванда Браун, показуючи на протилежний бік галявини.
До них стрімко наближалися з десяток химерних істот. Таких у своєму житті Гаррі ще не бачив, іхні тулуби, хвости і задні ноги були, як у коней, а велетенські крила, передні лапи й голови зі страхітливими дзьобами сталевого кольору й великими яскравими, як помаранчі, очима нагадували орлів. На передніх лапах були жахливі пазурі завдовжки по десять–п’ятнадцять сантиметрів. Усі істоти мали шкіряні нашийники з довгими ланцюгами, які тримав Геґрід, що підтюпцем біг слідом за ними.
— Вйо, сюди! — ревів він, трясучи ланцюгами й підганяючи «магічних істот» до загороди, за якою стояли учні. Геґрід причвалав до них і поприпинав істот до огорожі. Учні відсахнулися.
— Осьо вам гіпогрифи! — радісно вигукнув Геґрід, показуючи на них рукою. — Файнющі, га?
Гаррі розумів, що мав на увазі Геґрід. Адже перший шок від напівконей–напівптахів швидко змінювався захопленням: розкішне оперення гіпогрифів плавно переходило в лискучий торс. До того ж, усі вони були різні: сірі, гніді, чалі, бурі та вороні.
— Го–го–о! — сказав Геґрід, потираючи руки й сяючи усмішкою. — Якщо хочете, можете підійти ближче…
Проте підходити ніхто не поспішав. Гаррі, Рон і Герміона обережно підступили до огорожі.
— Найперше, мусите знати, що гіпогрифи є дуже горді, — пояснив Геґрід. — Їх легко можна образити. Ніколи не кривдіть гіпогрифа, бо вельми пошкодуєте.
Мелфой, Креб і Ґойл Геґріда не слухали. Вони про щось тихцем перемовлялися.
«Мабуть, готуються зірвати урок», — подумав Гаррі.
— Завжди чекайте, щоб перший рух зробив гіпогриф, — вів далі Геґрід. — Це є чемно, розумієте? Підійдіть до нього, вклоніться, і — чекайте. Якщо він си вклонив у відповідь, можете його погладити. Коли ж ні — хутко від нього тікайте, бо ті пазурі гострі, як сталь. Ну, файно… хто піде перший?
У відповідь учні відступили ще на крок. Навіть Гаррі, Рон і Герміона не поспішали знайомитись. Гіпогрифи люто смикали головами і змахували могутніми крильми, Їм, вочевидь, не подобалося сидіти на прив’язі.
— Що, ніхто не хоче? — жалібно перепитав Геґрід.
— Я хочу, — сказав Гаррі.
Ззаду хтось перелякано охнув.
— Ой, ні, Гаррі! Згадай чаїнки! — прошепотіли Парваті й Лаванда.
Але Гаррі мовби й не чув. Він переліз через загороду на пасовисько.
— Молодець, Гаррі! — заревів Геґрід. — Гадаю, ти си впораєш з Бакбиком.
Він відв’язав сірого гіпогрифа і зняв з нього нашийника. Учні затамували подих. Мелфой зловісно примружився.
— Тепер не квапся, Гаррі, — спокійно мовив Геґрід. — Дивися йому в очі, але не кліпай — гіпогрифи не довіряють тим, хто забагато кліпає…
Гарріні очі відразу засльозилися, але він не кліпав. Бакбик повернув свою велику гостродзьобу голову і втупився в Гаррі лютим оранжевим оком.
— Файно, — похвалив Геґрід. — Файно, Гаррі… а тепер уклонися…
Гаррі не горів бажанням наставляти Бакбикові свою потилицю, проте швиденько вклонився.
Гіпогриф і далі пихато на нього поглядав. Він не ворушився.
— Йой! — стривожився Геґрід. — Гаррі… відходь, але помалу..
Але тут, на превеликий подив Гаррі, гіпогриф раптом зігнув лускаті передні лапи і, поза всякими сумнівами, теж уклонився.
— Дуже файно, Гаррі! — несамовито вигукнув Геґрід. — Добре… Тепер можеш його помацати!.. Ану, погладь йому дзьобика, давай!
Гаррі, який волів би радше відійти якнайдалі, повільно наблизився до гіпогрифа і кілька разів погладив йому дзьоба. Гіпогриф млосно заплющився від задоволення.
Усі заплескали. Усі, крім Мелфоя, Креба і Ґойла, що мали вельми розчарований вигляд.