Особенно,... 
261 
Геґрід заревів:
— Шляк би тебе трафив, Доліш! Мене так легонько не візьмеш!
Гаррі бачив удалині контури Ікланя, що захищав Геґріда, стрибаючи на чаклунів, а тоді в нього влучило приголомшливе закляття і пес упав на землю. Геґрід люто завив, схопив винуватця в оберемок і кинув. Той пролетів метрів три й більше не піднімався. Герміона зойкнула й затулила рота руками. Гаррі озирнувся на Рона й побачив, що той теж переляканий. Ніхто з них ще не бачив Геґріда таким розлюченим.
— Дивіться! — пискнула Парваті, що перехилилася через парапет і показувала на вхідні двері до замку, які знову відчинилися.
Темну галявину залило світло, й було видно, як там рухається самотня довга чорна тінь.
— Увага! — стурбовано вигукнув професор Тофті. — Вам залишилося всього шістнадцять хвилин!
Але ніхто його не слухав. Усі стежили за постаттю, яка бігла в напрямку Геґрідової хижі, біля якої точилася бійка.
— Як ви посміли! — заволала ця постать, не зупиняючись. — Як ви посміли!
— Це Макґонеґел! — прошепотіла Герміона.
— Відчепіться від нього! Відчепіться, я сказала! — долинув з пітьми голос професорки Макґонеґел. — На якій підставі ви на нього напали? Він нічого не зробив!
Герміона, Парваті й Лаванда заверещали. Постаті навколо хатини вистрілили в професорку Макґонеґел не менш, ніж чотирма приголомшувачами. Чотири промені влучили в неї на півдорозі між хатиною й замком. На якусь мить професорка засвітилася моторошним червоним сяйвом, а тоді підлетіла вгору, впала з усього розмаху на спину й завмерла.
— Хай йому гаргуйлець! — закричав професор Тофті, який теж забув про іспит. — Без попередження! Ганебно!
— БОЯГУЗИ! — заревів Геґрід. Його голос було добре чути навіть зверху на вежі, а в замку аж хитнулося сяйво свічок. — КЛЯТІ БОЯЗУГИ! НАТЕ ВАМ… І ЩЕ НАТЕ…
— Ой матінко… — зойкнула Герміона.
Геґрід завдав двох могутніх ударів найближчим до нього напасникам. Судячи з усього, він миттю відправив їх у глибокий нокаут. Гаррі побачив, як Геґрід нахилився, і подумав, що на нього нарешті подіяло закляття. Та вже наступної миті Геґрід знову випростався, а на спині в нього був якийсь лантух… Гаррі зрозумів, що він поклав собі на плечі Ікланя.
— Хапай його, хапай! — верещала Амбридж, але останній дієздатний її помічник аж ніяк не палав бажанням кидатися під Геґрідові кулаки.
І замість хапати, він так швидко позадкував, що перечепився через когось зі своїх непритомних колег і впав. Геґрід відвернувся й почав тікати, несучи на плечах Ікланя. Амбридж послала йому навздогін ще одне приголомшливе закляття, але не влучила, і Геґрід, який щодуху біг до дальніх воріт, розчинився в пітьмі.
Запала довга напружена тиша. Учні з роззявленими ротами дивилися в той бік. Тоді пролунав тремтячий голос професора Тофті:
— Е–е… вам лишилося п’ять хвилин.
Хоч Гаррі заповнив тільки дві третини карти, він ледве дочекався кінця іспиту. Потім абияк склав телескоп і помчав ґвинтовими сходами донизу. Ніхто з учнів і не збирався йти спати. Усі, збившись докупи біля підніжжя сходів, голосно й схвильовано обговорювали те, свідками чого стали.
— Яка паскудна жінка! — аж задихалася від люті Герміона. — Підкралася до Геґріда нишком, серед ночі!
— Мабуть, хотіла уникнути чергової сцени, такої, як з Трелоні, — велемудро сказав Ерні Макмілан, протискаючись до них.
— Геґрід класно себе показав, правда? — не так вражено, як стурбовано сказав Рон. — А як це від нього відбивалися всі закляття?
— Бо він має кров велетня, — тремтячим голосом пояснила Герміона. — Дуже важко приголомшити велетня. Вони як тролі, дуже міцні… але бідна професорка Макґонеґел… отримати чотири приголомшувачі в груди. А вона ж не така й молода.
— Жахіття, жахіття, — помпезно похитав головою Ерні. — Ну, я пішов спати. На добраніч усім.
Учні почали розходитись, схвильовано обговорюючи побачене.
— Добре, хоч Геґріда не потягли в Азкабан, — сказав Рон. — Мабуть, він приєднається до Дамблдора…
— Мабуть, — ледь не плакала Герміона. — Це жахливо! Я думала, що скоро повернеться Дамблдор, а тепер ми ще й Геґріда втратили.
Вони попленталися до ґрифіндорської вітальні й виявили, що там повнісінько учнів. Метушня знадвору розбудила декого, і ті попіднімали з ліжок друзів. Шеймус і Дін, які прийшли раніше за Гаррі, Рона та Герміону розповідали всім, що вони бачили й чули з астрономічної вежі.
261 
